Комуно-марксистські утопії М. Хвильового (Україна чи Малоросія)

Микола Хвильовий

(Фітільов) (1893-1933)

Видатний письменник, публіцист, громадський діяч народився в ба­гатодітній сім'ї. За участь у революційному гуртку виключений з шостого класу Охтирської гімназії. Дальшу освіту здобував самотужки, працюючи то писарчуком, то в заводських майстернях Донбасу.

Після демобілізації в 1917 р. з російської армії залучився до револю­ційного руху на боці УНР, а в 1919 р. перейшов до більшовиків. Ставши весною 1919 р. членом КП(б)України, гаряче повірив у комуністичні іде­али, намагався активно втілювати їх в життя.

Творчу діяльність розпочав у 1920 р. Захоплювався ідеями "Пролет­культу". Був членом літературних спілок "Гарт" (1923—1925), "ВАПЛГГЕ" (1925-1927), "ВУСПП" (1927-1933). Починаючи . з 1923-1924 pp. у пра­цях М. Хвильового відчувається зневіра в більшовицьких ідеях.

Свої погляди на шляхи розвитку України та її культури, розчаруван­ня в тогочасній дійсності відобразив у циклах памфлетів "Камо грядеши" і "Думки проти течії" (1925), "Апологет писаризму" (1926), статті "Укра­їна чи Малоросія?" (написана 1926 p. , вперше опублікована 1990 p. )

Зацькований партійними ідеологами і літературними критиками, зіт­кнувшись з непереборними труднощами і наживши собі чимало ворогів зліва й справа, М. Хвильовий збився на шлях хибних заяв і міркувань.

Як глибокий патріот України і водночас переконаний комуніст вба­чав єдиний вихід із ситуації, в котру потрапив, у самогубстві. 13 травня 1933 р. застрелився у своїй квартирі в Харкові.

 

Ідея "комуністичної самостійності" України

Проблема відродження нації, є однією з центральних проблем української пореволюційної літератури. В цьому виявляється дуже важлива риса українського націоналізму, як ідейного і політичного руху: його завданням є не лише визволення українських земель від окупантів і побудова української суверенної держави, а й духовне відродження української нації й української людини. Український націоналізм є дуже критичний і вимогливий у відношенні до сучасного морального і духового стану української нації і далекий від ідеалізації нашої відсталості. А тому він стримить до того, щоб вилікувати душу народу від апатії і всіх вад, набутих віками бездержавного існування і запалити його вогнем національного ентузіазму і посвяти в ім’я національних ідеалів. Ця настанова дуже яскраво виявилася в багатьох творах українських письменників.

Пореволюційна доба є новою добою також і в ідеологічному її виявленні, вона має нове ідеологічне обличчя, порівнюючи з дореволюційним часом. Мислимо її як новий щабель у розвитку української суспільно-політичної думки і як синтезу нових духовних вартостей. На тлі ідеологічної спадщини попередньої доби (українофільське народництво, драгомановщина, соціалізм) ідеологія пореволюційної доби являє цілком нову, якісно відмінну систему ідей і духових вартостей. Елементи «стихійного» націоналізму, які знаходилися в попередній добі в інертному стані самоохорони свого національного «я» і в пасивному спротиві перед загрозою асиміляції, в новій добі перейшли в динамічний стан владарної волі ствердити себе в українській суверенній державі, в національному відродженні українського народу і в піднесенні української культури з рівня провінціалізму в російській імперії до рівня самостійної культури в усій повноті виявлення її творчих потенцій. Все це складає поняття українського націоналізму в модерному його значенні. Нова доба є під знаком ідеології українського націоналізму.

В УССР ідеологія українського націоналізму вважається найбільш небезпечним явищем, і прояви її в творах українських письменників караються як найбільший державний злочин. Пряма пропаганда чи навіть наукові теоретичні праці в питаннях українського

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні