Концепція “Нове сусідство” та інші підходи до відносин Україна - ЄС

Концепція “Нове сусідство” та інші підходи до відwносин Україна - ЄС

Україна прагне зайняти достойне місце на Європейському континенті та стати активним учасником політичних подій у Європі. Стратегія досягнення вищезазначених цілей, інтеграція у ЄС, чітко окреслені у найважливіших державних рішеннях та документах. Це має свої причини та роз’яснення з боку Європейського Союзу, що позначається на політиці щодо України.

У грудні 2002 р. Європейська Рада у Копенгагені запросила десять країн приєднатися до ЄС у травні 2004 р. Однак щодо країн колишнього СРСР, за винятком Балтійських країн, ЄС нині рішуче відмовляється від будь-яких зобов’язань. Україна та Молдова, які висловили своє бажання приєднатися до ЄС, не дістали позитивної відповіді.

Варто зазначити, що донині єдиною відхиленою у 1987 р. формальною заявкою на вступ до Європейського Економічного Співтовариства була заявка Марокко. Причина відмови полягала у тому, що Марокко не є європейською країною.

Відносини України та ЄС з 1994 р. до сьогодні регулюються Угодою з партнерства та співробітництва (УПС), яка не сягає далі можливості створення у майбутньому зони вільної торгівлі. У 1998 р. Україна прийняла урядову стратегію, яка чітко визначала членство у ЄС як довготермінову стратегічну мету, натомість, ЄС у власній Спільній стратегії щодо України, прийнятій у 1999 р. , лише “визнав європейські наміри” України та “привітав” її “проєвропейський вибір”1

Крах комуністичних режимів Східної Європи та СРСР відкрив перспективу історичного об’єднання Старого Світу в межах єдиної політичної та економічної спільноти. Процес розширення ЄС на схід постає, однак, як “найскладніше завдання, що доводилося вирішувати від початків європейського будівництва”2. У цьому контексті, поза питаннями інституційної реформи та ймовірної інтеграційної диференціації, Європейський Союз повинен вирішити також проблему остаточних кордонів об’єднаної Європи.

Прагнучи відповісти на це питання, у 1992 р. Європейська Комісія дійшла висновку, що “термін “європейський” поєднує в собі геоісторичні та культурні складові, які разом сприяють окресленню європейської ідентичності. Розділений досвід близькості, ідей, цінностей та історичної взаємодії не зводиться до простої формули та може переоцінюватися кожним новим поколінням. . . Ось чому є ані можливим, ані доцільним визначити зараз кордони Європейського Союзу, які виокремляться з часом”3. Після запланованого розширення ЄС на схід та Балкани його геополітична конфігурація залежатиме від перспектив членства в ньому Туреччини та країн колишнього СРСР, насамперед України, Молдови, Білорусі та, можливо, Грузії, Вірменії, Азербайджану як держав, кандидатури яких повинні відповідати базовому географічному критерію.

Очевидними є прагнення східноєвропейських країн не бути виключеними з загальноєвропейського процесу та взяти безпосередню участь у вирішенні питання остаточних кордонів Європейського Союзу. Проте очевидним є також те, що ЄС наразі не готовий до прийняття додаткових важливих політичних рішень стосовно свого майбутнього.

Головним інтересом ЄС нині є забезпечення політичної стабільності та економічного добробуту на своїх східних кордонах. Наслідком задоволення цього інтересу стане створення нових ринків збуту для європейських товарів, відсутність загрози соціальної нестабільності через значну частку малозабезпеченого населення та, як результат, відсутність значної нелегальної міграції та злочинності.

На думку Катаріни Гуічерд, колишнього заступника Генерального Секретаря Парламентської Асамблеї в НАТО з питань координації політики, більш комплексним фактором

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні