Корея після завершення епохи середньовіччя

План 

Вступ. 3

Зовнішня і внутрішня політика Кореї 4

Висновок. 14

Література. 15

Вступ

Офіційно після завершення епохи середньовіччя Ко­рея вважалася васалом Маньчжуре-Китайської імперії Цин, проте політичні реалії такого статусу були не дуже обтяжливими для корейських правителів із династії Лі (1392—1910), які мали титул ван («король»). Фактично, залежність Лі від цинських богдиханів обмежувалася цере­моніальними ознаками зверхності Цинів, шо проявлялися ванами при вступі на престол та призначенні офіційного спадкоємця корейського престолу (на це корейські ди­пломати мали дістати офіційний «дозвіл» богдихана), у визнанні корейськими можновладцями китайського ка­лендаря та у використанні в межах корейських володінь системи традиційних китайських мір і цинських монет. В усьому іншому держава Чосон (так офіційно іменувалася корейська держава за часів династії Лі) являла собою ціл­ком суверенну політичну одиницю регіону, що контролюва­ла весь Корейський півострів та значну частину навко­лишніх островів Жовтого і Японського морів. Більше того, від 1637 р. Корея жила за умов самоізоляції від зовнішнього світу, в якій вони Лі убачали можливість зберегти дер­жавний суверенітет, соціально-політичну самобутність і господарську незалежність своєї країни. Навіть зі своїм формальним «сюзереном» — цинським Китаєм — і тради­ційним сусідом — Японією — контакти корейців жорстко обмежувалися й контролювалися чосонською владою

За несанкціоновані контакти з усіма іншими іноземцями, за спробу нелегального виїзду за кордон, а також за появу самих іноземців у межах Кореї винним загрожували смер­тна кара або довічне ув'язнення.

Зовнішня і внутрішня політика Кореї

За своїм внутрішнім устроєм держава Чосон являла со­бою класичну східну деспотію конфуціанського типу. Очо­лював її всевладний монарх (ван), який вважався стратегіч­ним власником усіх земельних ресурсів країни, а також самого життя своїх підданих незалежно від характеру занять, мате­ріального стану і походження. В дусі конфуціанської етики ван про­голошувався «батьком» свого народу, його особа вважалася священ­ною, і навіть справжнє королівське ім'я (так само як і в Китаї) заборонялося вимовляти вголос, тому всі чосонські вани увійшли в історію не під власними іменами, а під офіційними псевдонімами. Опорою ванської влади виступав привілейований служилий стан (янбан1) корейського суспільства, який, на відміну від класичних китайських канонів, практично був замкненою кастою, куди жо­ден простолюдин не міг потрапити. Утім, віддаючи належне прин­ципам конфуціанського управління, влада давала можливість усім, хто бажав, поступити на державну службу пройти систему держав­них іспитів (кваго) на знання творів конфуціанської класики і китайської мови. Однак шанс успішно скласти такий іспит мали лише діти самих янбанів, тоді як вихідці із простолюду традиційно визнавалися недостатньо підготовленими до державної служби. За свою службу державі янбани отримували відповідно до посади й рангу (існували дев'ять чиновницьких класів) матеріальне утриман­ня від влади (переважно рисом і тканинами, іноді — грішми), не платили податків, користувалися ексклюзивним правом на носіння шовкового одягу і вважалися начальниками для будь-кого із про­столюдинів. Основну масу підданих становили ссан 'ін (ян 7и) — юридичне повноправні вільні простолюдини (селяни, ремісники, торговці, рибалки, професійні мисливці тощо), які працювали, пла­тили податки, виконували різні повинності на користь держави. За це вони мали право розпоряджатися отриманими земельними ділян­ками, володіти рухомим і нерухомим майном, свідчити

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні