Корифей української літератури М. Старицький

План

Корифей української літератури М. Старицький

Новизна конфліктів та образів у драмі М. Старицького „Талан”

Використана література

 

 

 

 


Корифей української літератури М. Старицький

М. П. Старицький — один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем.

Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані були журнали «Современник», «Отечественные записки», твори російських і зарубіжних письменників, «Кобзар» Шевченка і збірки українських фольклорних творів, юнак уже в студентські роки сформував свої суспільно-політичні й естетичні погляди.

Працюючи після закінчення університету в Київському історичному архіві, М. Старицький розпочинає свою літературну діяльність і одночасно удосконалює знання з декількох іноземних мов: англійської, німецької, французької. Пізніше створює українську трупу, яка швидко набула великої (можна сказати, світової) слави.

Та за станом здоров’я через десять років він залишає трупу і цілком віддається літературній справі.

Мене вразило те, що все своє життя М. Старицький підпорядкував високій меті —:»душею і думкою послужить рідному народові» У листі до І. Франка, Свого товариша по перу, він писав: «Це бажання, цей напрямок керували мною все життя, і я не зрадив їх до могили, бо вірую, що тільки тоді ушанує свою мову народ, коли вона стане орудком культури і науки, коли на їй понесе народу інтелігентний гурт і визволення од економічного рабства і поліпшення долі…» Як це актуально звучить сьогодні!

Своє ставлення до постаті М. Старицького я хочу обґрунтувати орієнтуючись ‘на його драматургічну спадщину (письменник залишив Нам 25 п’єс).

З літературної критики нам відомо, що як драматург М. Старицький зростав на прогресивних традиціях української, російської і зарубіжної класики

Очолюючи українську трупу, він виявив себе і як режисер, і як сценарист, і як автор уже відомих на той час драматичних творів. Щоб збагатити репертуар українського театру, він інсценізує, крім того, повісті російського письменника М. Гоголя, твори польських письменників Ожешка й Крашевського, переробляє сценічні драми І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, перекладає на українську Живу драму В. Шекспіра «Гамлет».

У п’єсах Михайло Старицький порушив різні проблеми: нещасливе кохання сільської дівчини, критика популярної в ті роки ідеї «злиття» пана з мужиком,

соціальні взаємини в українському пореформеному селі, творчі будні акторів, національно-визвольна боротьба українського народу, поступове наростання незадоволення існуючими порядками тощо.

Серед п’єс М. Старицького, подвижницьке життя якого гідне пошани і вдячності, найбільший слід в пам’яті залишили такі, як «Не судилось», «Талан», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Остання ніч».

П’єса «Не судилось», назву якої для приглушення соціального спрямування автор змінював декілька разів, ввійшла до так званого золотого фонду нашої літератури. Головна героїня п’єси — селянська дівчина Катря. Вона закохалася в панича. Історія традиційна, та вона дата змогу письменникові порушити актуальну проблему того часу: огидну суть суспільства, заснованого на соціальній нерівності. Письменник не просто висвітлює проблеми, а й виражає своє ставлення до описуваного, викриває панський лібералізм і псевдопатріотизм у стилі Великого Кобзаря. За особистою драмою головних героїв автор побачив розтлінну панську мораль, носієм якої в п’єсі виступає Михайло Ляшенко.

Образ Катрі запам’ятовується надовго. Дзвонарівна щиро кохає і хоче паруватися з паничем навіки, проте своїм селянським розумом знає, що паруються тільки рівні. В душі дівчини є надія на добрий виняток. У відповідь на застереження Дмитра вона говорить:

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні