Країни тропічної і південної Африки

Зміст

Вступ.  

Країни тропічної і південної Африки.  

Політичні процеси.  

Економічний розвиток.

Етнічні відносини.  

Ліквідація апартеїду в Південно-Африканській республіці 

Висновок.  


Вступ

Всі країни Тропічної і Південної Африки багатонаціональні. Колонізатори довільно провели тут кордони, внаслідок чого безліч народів і племен увійшло до складу різних держав. Так, у Камеруні і Чаді проживає по 200 етнічних груп, в Анголі - 90, у Кот д'Івуарі - 60, у Нігерії і Гані - по 50, у Беніні - 42, у Того — 36. Серйозною проблемою в цих умовах стала проблема державної мови. Лише в Ефіопії, яка уникла іноземного поневолення, державною була рідна мова 75% населення — амхарська. Єдиною країною, що відмовилась від мови колонізаторів на офіційному рівні і надала статусу державної суахілі, стала Кенія. Дещо пізніше її приклад наслідувала Республіка Коморські острови, де коморська мова є офіційною. Основна частина африканських країн продовжує користуватись мовами колишніх метрополій як державними, деякі поряд з ними ввели і свої. В Бурунді це кірунді і французька, Лесото - сото і англійська, Мадагаскарі -мерина і французька, Руанді - кіньяруанда і французька, Свази-ленді - свазі і англійська. Після ліквідації режиму апартеїду в Південно-Африканський Республіці (1994) державними стали одразу 12 мов - африкаанс, англійська, коса, зулу, ндебеле, сесото-са, лебоа, сесото, сисваті, тсонга, тсвана, венда.

Переважна більшість конституцій сучасних африканських держав містять ідею унітарності і базуються на концепції єдиної нації, яка має включати всі існуючи на їх території великі і малі народи

В сучасних умовах цей підхід не відповідає реальній дійсності. Етноси тримаються за свою відокремленість і неповторність і не бажають розчинятись у загальний масі.

Основною причиною етнічних конфліктів і суперечностей є невирішеність соціально-економічних проблем. Протест широких мас проти бідності, неефективної політики влади, корупції, хабарництва набуває форм ворожнечі щодо певних етнічних груп, представники яких займають найважливіші посади в місцевих адміністраціях, в армії, в керівництві держави. Корені міжплемінної ворожнечі мають тривалу історію. У ряді країн народи, що в минулому створили могутні держави, до цього часу зневажливо ставляться до етнічних груп, які тоді підкорялись їх правителям. Існують і надалі зберігають свою силу стійкі етнічні заборони і стереотипи. Конкретні народи в африканських суспільствах можуть характеризуватись як «розумні», «чесні», «роботящі» або ж «агресивні», «войовничі», «зрадливі» тощо. Змінити такі оцінки дуже важко. На національні взаємовідносини впливають традиційні структури і релігійні відмінності.

Великого розмаху в Тропічній і Південній Африці набули рухи за відокремлення територій і створення на них нових держав. Ця тенденція суперечить уставу Організації африканської єдності (1963) та її Каїрській декларації (1964), де записано, що держави-учасниці повинні зберігати кордони, які існували на момент отримання ними незалежності.

З 1960-го по 2000-й рік в Африці відбулося понад 20 кровопролитних воєн, близько 15 випадків геноциду і масового терору на етнічному ґрунті, в яких загинуло понад 8 млн. чол. В середині 90-х років у Тропічній і Південній Африці налічувалось 6,7 млн. біженців.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні