Кримінально-процесуальне право

Зміст

 

Зміст. 2

1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. 3

2. Форми досудового слідства. 10

Список використаної літератури. 14

 

1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання цих завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування (виявлення, збирання, дослідження, перевірка, закріплення і оцінка) доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого справедливого рішення.

у кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття доказування. Наприклад, Р. Г. Домбовський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо перш ніж викладати знання індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона Його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що не врегульована нормами права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні.

Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі

При цьому, зазначає В. М. Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком правильною, однак її не завжди враховують при розробленні визначень поняття доказування у кримінальному процесі як у монографічній, так і в навчальній літературі.

У нових роботах, присвячених проблемам доказування, є також різні погляди з цього питання. Так, Р. Ю. Савонюк до кримінально-процесуального доказування в досудовоу слідстві відносить регламентовану кримінально-процесуальним законом підзнавально-практичну діяльність слідчого за участю інших суб'єктів кримінального процесу зі збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх джерел з метою встановлення об'єктивної істини в кримінальній справі.

С. М. Стахівський кримінально-процесуальне доказування визначає як передбачену законом діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації).

Відомі українські процесуалісти М. М. Гродзинський, М. М. Михеєнко, В. Т. Hop під доказуванням у кримінальному процесі в загальних рисах визначають діяльність досудового розслідування, прокурора і суду, а також інших учасників процесу, яка здійснюється в установлених законом процесуальних нормах і спрямована на збирання, закріплення, перевірку і оцінку фактичних даних, зібраних при провадженні по кримінальній справі3. Разом з тим у сучасній кримінально-процесуальній

1 2 3 4 5 6