Культура в об'єктиві релігії

досвіду одноплемінників – у минулому і сьогоденні. Ось чому віра - це колективне уявлення про світ.

Свідомість – ось той рубіж, то велика властивість, що створила парадокс людини. Людина для природи - "своя", багато у чому вона живе по її законах і підкоряється ім. Багато в чому, але не в усьому. Людина для природи - "чужа", її сутність не зводиться до одних тільки природних законів. Вона здатна узагальнювати, аналізувати, знаходити закономірності, почувати красу, шукати сенс і ціль існування - як власного, так і усього світу. Вона створює навколо себе те, чому немає аналогів у природному світі, - світ людської культури.

Спостерігаючи й осмислюючи навколишній світ і себе в ньому, людина розуміє, що її оточує не хаос, а упорядкована світобудова, і що вона підкоряється так званим законам природи. Не потрібно було особливої проникливості, щоб зрозуміти: змінити ці закони, установити інші людина не в силах. Кращі розуми за всіх часів прагнули розгадати таємницю і сенс життя на землі, відшукати ту безлику, таємничу силу, що виявляє свою присутність у світі через зв'язок речей і явищ; саме вона виділила людину з природного світу. Для позначення цієї сили людина придумала тисячі назв, але суть їх одна - це Бог.

Релігійна  віра  у  надприродне   характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надпри­родне, а віру в реальне існування надприродного

По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в над­природне включає переконаність в існуванні особли­вих двобічних відносин між ним і людиною. Вірую­чий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, мо­же впливати на надприродне, задобрити його, ви­молити прощення, викликати доброзичливе став­лення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізна­вального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створю­ють необхідність і можливість виникнення та відтво­рення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.

    Для спілкування з невидимим світом людина вдається до допомоги "посередника" - предмета, символу, наділеного особливою властивістю - слугувати вмістищем незримої сили. Кам'яні, кістяні, дерев'яні ідоли, грубі і примітивні, стають умовними знаками, позначаючи те, що інакше не може бути виражено. Важлива не форма ідола, важливий зміст, що бачить у ньому людина.

Так, древні греки поклонялися грубому, сукуватому поліну, що уособлювало одну з богинь. Древні єгиптяни шанували могутню богиню Бастет в образі кішки. Сучасне африканське плем'я, відкрите порівняно недавно, поклонялося пропелеру літака, що впав  з неба на їхні землі. Для цих людей пропелер уособлював неуявну міць, що дозволяє чомусь величезному літати як птах і, напевно, здатну діяти й інші чудеса.

Символом споріднення людини з природним світом виступає тотем. У багатьох народів існує складна система зв'язків з тими чи іншими тваринами, що вважаються  чи предками заступниками чи людини колективними предками роду.

"Відокремленість" людини від природного світу підкреслює система табу - заборони, що