Культура в об'єктиві релігії

Біблія увібрала в собі цілий ряд древніх літературних пам'ятників, котрі являються національним надбанням давньоєврейського і деяких інших народів і загальнолюдською культурною спадщиною.

Сюди можуть бути віднесені романи про Авраама, Якова і його синах, про Йосипа Прекрасного, про Самсона і його дочку, поема про зміст страждання - про Іова багатостраждального, поема про любов, що не боїться труднощів,  - Пісню Пісень.

Любовно-етична поема Пісня Пісень, що оспівує жаркі обійми і пещення коханих, перегукується в алегорію любові Яхве і народу з ідеєю єдності Христа і церкви.

 І не дивно, що ”Піснею пісень” називається історія кохання у Вітхому Заповіті – це вінець релігійного досвіду до Христа, це особливе, таке знайоме кожному, хто закохувався бачення світу. Думаю, що вичерпно про це сказано відомим літературознавцем Гюставом Керпелосом: “Там, серед буревіїв, що проносились в народному житті, вилилась ця пісня із серця, в котре весела обстановка закинула найсвітліші промінці свої і в котрих жила дивна здатність бачити і, як найяскравіше, підмічати як блищать квіти, як фінікове дерево пускає свої пагони. . . . Ні Греція ні весь інший схід ніколи не народжували, та й не могли народити таку пісню любові. Якщо вона стоїть так незрівнянно вище над всіма іншими спорідненим їй творіннями*, то це завдяки чудному гармонічному переплетенню пристрасної чуттєвості і найчистішої моральності, котра є невидимим биттям пульсу всієї пісні. Зобразити глибше і вірніше чисто людської любові неможливо. . . І поряд з цими чарами любові на нас заворожуюче діють в цій поезії ідилічні сцени з життя на лоні природи: ми знаходимо тут таке прекрасне занурення в зовнішню, оточуючу нас природу, котрого не зустрінемо у всій еротичній поезії. Поет вводить нас в розкішну квітучу природу”.

   Але головна ідея, що вперше ставиться у світовій літературі на перший план – це проблема людини

Якщо людина звикла відчувати себе серед природи “мікрокосмом” в “макрокосмі”, то християнство пропонує нове прочитання Біблії, на її сторінках воно звертається до людини і каже: це все відбувається для того, щоб відчути себе “макрокосмом” в зовнішньому в порівняні з людиною “мікрокосмі” . “Душа, котра і сама більша вища за все на небі і на землі і всієї людської мудрості і розуміння і знання; більше і вище говорю, вірою і любов’ю”. (преподобний Макарій Єгипетський). А  зобразити таке осмислення людини можна ще  словами Мандельштама:

                                Дано мне тело – что мне делать с ним  

                                Таким знакомым и таким моим?

                                Я и садовник. Я же и цветок,

                                В темнице мира я не одинок.

                                На стёкла вечности уже легло

                                Мое дыхание. Мое тепло. . .  

  Або, як казав П. Флоренський, людина – це скорочений конспект всесвіту.

Зрозуміло, що причина безкультур’я, варварства. . . , котре призводить до духовної кризи, з точки зору етики, яку принесло християнство, полягає в неуважному ставленні до людини. Християнство у своєму філософському вирішенні культурологічної проблеми пропонує вихід з цієї кризи у зверненні до  традиції, яка закликає людину до