Культура в об'єктиві релігії

досконалості і власного смиріння. Людина відкрита для всіх і водночас дуже вимоглива до себе. Людина, покладаючи на олтар любові своє „его”, наближується до розуміння православної духовності, самого підходу до культури в категорії „смиріння”.

Латиною „смиріння” (humilitas) – походить від слова від слова „humus” „родюча земля”. „Смиріння – це стан родючої землі; земля завжди в нас під ногами, вона самоочевидна, вона забута; по ній ми ходимо і ніколи її не згадуємо, вона відкрита всьому, в неї ми кидаємо, все те, що нам не потрібно. Вона беззастережно приймає все, - і навіть сам гній і сміття вона творчо  перетворює  в живе і животворне багатство. Сам процес розкладання перетворюється на відновлення, відродження. Відкрита дощу, відкрита всякому насінню, земля приносить плід у тридцять і в п’ятдесят і у стократ ”.

Отже християнство в житті та в мистецтві відчувається історично фундаментальною сходинкою чистої й базневинно винної людини, яка створює себе, культуру й культурне середовище. Воно постійно намагається реабілітувати суспільство і прагне робити це, але тільки тоді, коли суспільство саме усвідомлює необхідність духовної допомоги. Мова йде не про систему догматів і обрядів, за допомогою яких релігія підпорядковує суспільство (не варто плутати традиції православ’я з католицизма) і взагалі  питання культу тут другорядне

Основною розглядається взаємовідносини особистості і суспільства: чи може особистість зберегти гідність людини, в умовах відкритої чи завуальованої агресії суспільства. Але цього ще не достатньо. Нагальним стає питання: чи зможе людина на стати конформістом і зберегти любов до такого суспільства? Подібну трагедію, переживає кожна людина у своєму житті, коли в неї відбувається духовна трансформація. Православ’я знає: задля успішного проходження процесу соціалізації, необхідно було „Богу стати людиною, щоб людина стала Богом”.

 Штучне роз’єднання релігії і культури - проблема людини у суспільстві -  виглядає на зразок трагедії Платона і Гамлета – бути чи не бути людині в культурі? Адже, якщо бути, то це означає полюбити свого ворога (суспільство), таким, яким воно є, а не таким, яким ми його бачимо, або хотіли б бачити, навіть тоді, коли воно вбиває Сократа, Клавдія (батько Гамлета), . . . , Бога (Христа), Адже, збереження любові являється ядром християнської філософії. Доречним буде представити бачення цієї проблеми в трагічному вичновку В. Соловйова: „Смерть Сократа із всім її драматизмом; доленосне запитання – чи варто жити, коли законно вбита правда у своєму кращому втіленні; рішення – зміст життя в іншому, ідеальному світі, а цей є царством зла і обману; обя’влення священного Ерота, котрий кидає міст між двома світами і ставить завдання повної їх єдності, спасіння нижчого світу, переродженя його; безсильна відмова від цього завдання; підміна його іншим – перетворення, виправлення суспільства мудрими політичними уставами через дію слухняного тирану: і на кінець під виглядом виправлення мирської неправди торжеств енне утвердження цієї неправди, в цій самій формі, котрою був осуджений і вбитий праведник, - я не знаю більш значної і глибокої трагедії в людській історії”.

Втрата людиною почуття смиріння часто призводить до різних конфліктів: духовних, моральних, культурних, релігійних, що обертається роз’днанням релігії і культури і відповідно народжують конфлікт між людиною і суспільством, що знайшло своє втілення у образах Платона