Культура в об'єктиві релігії

style="font-size: Практично усі релігії погоджуються з тим, що теперішній стан світу і самої людини ненормальний, людина повинна бути "врятована". Врятована від чого? Рятувати тіло безглуздо, оскільки весь досвід людства говорить про те, що тіло вмре. Але навіщо ж тоді живе людина і як знаходить вона сили для того, щоб жити, знаючи про кінець, якого не уникнути? Багато релігій вчать, що земне життя людини є життя тимчасове. Одні релігії сприймають його як страждання і відповідно вчать порятунку від життя інші вчать порятунку від смерті, але смерті куди більш серйозної, чим смерть тіла, - від смерті душі. За словом В. Соловйова: “Релігійна віра і моральний подвиг охороняють окрему людину і її любов від поглинання матеріальним середовищем під час її життя, але не дають їй ще торжества над смертю. Внутрішнє переродження любовного почуття, виправлення розтліваючих відношень любові не виправляє і не відмінює викривленого закону фізичного життя, не тільки у зовнішньому світі, але й в самій людині. Вона реально залишається як і раніше обмеженою істотою, котра підкорена матеріальній природі. Внутрішнє – містичне і моральне – єдність його з доповнюючою індивідуальністю не може подолати їх взаємної окремості і черствості, ні загальної залежності їх від матеріального світу. Останнє слово залишається не за моральним подвигом, а за безжальними законами органічного життя і смерті, і ті люди котрі до кінця відстоюють вічний ідеал. Вмирають з достоїнством людини, але з тваринним безсиллям”.

Уявлення про душу, даровану Богом, про її безсмертя, про те, що духовне удосконалювання важливіше мирських турбот, - основна складова частина багатьох релігій.

Наявність багатьох релігій неминуче призводить до питання про те, яка ж з них щира

Адже Істина повинна бути одна, а релігій - багато.    Чи не значить це, що вірна лише одна з них, а інші - шкідливі і помилкові? Для тих, хто сповідує будь-яку віру природньо вважати свою релігію єдино вірною, а всі інші - неістинними, що не ведуть до справжнього порятунку. І в цьому є зміст, тому що “в релігії думка втілюється в справи, теорія – в практику, богослов’я впливає на антропологію. Людина має схильність поступово ” сподоблятися” тому у що вона щиро вірить. І релігії в повній мірі свідомо розвивають свої способи впливу на своїх адептів, для того щоб людина перебудувала свій внутрішній світ по тим нормам, які прийняті в даній традиції”.

Одним з інструментів пошуку істини людство  вважає науку, однак питання про щиру віру виявляється поза її компетенцією. Мета і задача науки - інша. Її методи розроблялися для пізнання зримого світу і застосовні до об'єктів будь-якого ступеня складності, але все-таки вони менш складні, ніж людина.

Можна припустити, наприклад, що кожна з релігій містить якусь частину єдиної Істини, і якщо об'єднати їх, то вдасться одержати задовольняючу усіх, одну-єдину, щиру релігію. Спроби створити таку синкретичну (від гр. "з'єднання") релігію починалися, але приводили до парадоксу: створене в такий спосіб вчення виявлялося менше і дрібніше, ніж релігії, із фрагментів яких воно складалося. Екуменічний рух, що прагне об'єднати хоча б різні напрямки християнства, також поки що не досягнув своєї мети. Питання про співвідношення щирого і помилкового в

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>