Кyбізм

Кyбізм - (фpaнц. cubisme, oт cube - кyб) напрямок у мистецтві першої чeтвepти XX вeкa. Плacтичecкий мова кубізму Aрунтувався нa деформації й розкладанні предметів нa геометричні площини, пластичному зрушенні фopмы.

Кубізм заперечує зображення предметів у тім виді, як ми їх представляємо. Він прагне знайти спосіб вираження їхньої суті. Кубізм зводить форми до основних геометричних схем, розкладає предмети на складові частини й поєднує їх в абстрактне ціле плоского декоративного зображення.  

Пабло Пикассо, одному з перших художників-кубістів, належать наступні слова: «Я пишу об'єкти такими, як я їх мислю, а не такими, як я їх бачу». Адже в дійсності, коли ми дивимося на людську особу в профіль, ми бачимо лише одне око, одну брову. І сприймаємо об'єкт у всій цілості, домысливая, що в нього, звичайно ж, є й друге око. На кубистическом же портреті, будь те фас або профіль, об'єкт з'являється перед нами побачений автором відразу з декількох крапок. Автор сполучає їх в одному образі. Свої перші кроки художники кубісти робили саме в жанрах портрета, натюрморту, пейзажу. Як правило, це були монохромні полотна.

Багато російських художників пройшли через захоплення кубізмом, часто з'єднуючи його принципи із прийомами інших сучасних художніх напрямків - футуризма і примитивизма

специфічним варіантом інтерпретації кубізму на російському Aрунту став кyбoфyтypизм.

Вплив кубізму в образотворчому мистецтві тривало до 1960-х років. До росіянином кубофутуристам можна віднести К. Малевича з його знаменитою картиною "Чорний квадрат"

У своїй роботі я розповім про джерела цього напрямку в мистецтві, про видатних художників кубізму, зупинившись докладно на творчості Жоржа Шлюбу й Пабло Пикассо, а так само російського художника Казимира Малевича; приділю велику увагу картині Пикассо «Авиньонские дівиці», а так само постараюся побачити мир очами цих загадкових і притягальних майстрів свого загадкового й притягального мистецтва.

 

 

Зародження кубізму.

Із середини XIX століття відхід від пануючої в цей час в образотворчому мистецтві натуралістичної традиції різко прискорюється. Живопис, графіка, скульптура звертаються до того, що недоступно прямому (буквальному) відтворенню. Відпрацьовування нових образотворчих засобів, прагнення до типізації, підвищеній експресії, створенню універсальних символів, стислих пластичних формул спрямовані, з одного боку, на відображення внутрішнього миру людини, його стану (психічного, емоційного), з іншого боку - на посилення виразності, інформативності тілесної структури речей, відновлення бачення предметного миру аж до завдання створення

самостійного мальовничого (образотворчого) факту, конструювання нової реальності

 

 

Жіноча варта фігура. П. Пикассо. 1907 рік

Остання виставка імпресіоністів в 1886 р. знаменує кінець класичного періоду європейського мистецтва. Починаючи із цього часу в європейському живописі одне за іншим виникають численні плини, що існують більш-менш тривалий час: югендстиль, экс-прессионизм, неоімпресіонізм, пуантилізм, символізм, кубізм, фовизм.

В анархії емоційних цінностей наприкінці минулого століття, - писав австрійський живописець Вольфганг Паален, - люди, що звернулися до мистецтва як до останнього притулку, починають розуміти, що внутрішня природа речей так само значна, як і зовнішня. От чому Сірка, Сезанн, Ван Гог і Гоген відкривають нову еру в живописі: Сірка - своїм прагненням до структурної єдності, до об'єктивного методу, Ван Гог - своїми кольорами, що перестає відігравати описову роль, Гоген - сміливим виходом за рамки західної

1 2 3

Схожі роботи