Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії в школі

План 

1. Лабораторно-практичні роботи як метод викладання історії.

2. Структура, зміст і методика проведення лабораторно-практичних робіт.

3. Організація лабораторно-практичних занять.

4. Оцінка лабораторно-практичних занять.


1. Лабораторно-практичні роботи як метод викладання в школі

Лабораторно-практична робота як метод викладання історії – це насамперед метод організації учнівських досліджень. Зокрема, методист С. Фарфаровський запропонував при вивченні історії в школі вважати основним джерелом знань історичний документ. Тоді всі висновки, що їх робили учні, були б результатом їхньої власної роботи.

Вивчення історії шляхом самостійного опрацювання учнями історичних джерел за допомогою питань вчителя, і під його керівництвом дістало назву лабораторного методу, за аналогією з відповідним методом викладання природничих дисциплін.

Особливу цінність для сучасної методики являють ідеї методиста С. Фарфаровського, який запропонував поєднати лабораторний метод навчання з використанням підручника: спочатку ознайомлення з історичними джерелами, опрацювання зібраних відомостей, підбиття попередніх підсумків, а потім узагальнення учбового матеріалу. Методист В. Угланов ще більше пов`язував учнівські дослідження з підручниковим матеріалом: не тільки закріплення знань, здобутих з допомогою дослідження, а й випереджальне вивчення матеріалу за навчальним посібником з подальшим лабораторним дослідженням якогось питання.

Важливий внесок у розробку лабораторно-практичної роботи як методу викладання було здійснено американським педагогом Е. Дьюї (“Дальтонівський план лабораторної роботи в школі”) та Е

Пергерст (“Виховання за допомогою дальтон-плану”). Цей метод винайшла вчителька Е. Пергерст з м. Дальтона. Сутність його полягала в тому, що учні з кожного навчального предмету одержували розроблені з їхньою участю індивідуальні плани занять на тиждень, два тижні й місяць. У визначені дні проводились консультації. Кожен учень мав особисту облікову картку, де зазначалося, яку частину завдання виконано, й складалися звіти перед вчителем.

Проте в СРСР більше поширення отримав бригадно-лабораторний метод. Згідно із цим методом учні одержували навчальне завдання й перелік необхідної літератури на термін від тижня до місяця. Починалася робота вступною бесідою, під час якої узгоджувався її план, з`ясовувалися завдання. Після цього учні починали дослідження. На прикінцевому етапі проводився підсумковий урок, на якому вчитель приймав від учнів звіти. Останнім, завершальним заходом була конференція. Відмітна риса цього методу полягала в переважанні групової форми занять. Клас існував лише для розподілу завдань, підсумування й облікування роботи. Основна робота велась в групі (бригаді), очолюваній бригадиром. Характер діяльності в бригаді визначався завданням. Проте в подальшому ці методи були засуджені і їхнє використання припинилося.

Повернення до лабораторно-практичної роботи як методу викладання історії відбулося на початку 90-х років. Ця робота велась у таких напрямках:

1) значно збільшилась частка лабораторно-практичних завдань, зорієнтованих на “сильних” учнів;

2) почала зростати питома вага дослідницьких завдань у дидактичних матеріалах;

3) з`явились потемні експериментальні розробки, повністю розраховані на самостійний аналіз джерел;

4) було зроблено першу спробу обґрунтування лабораторного уроку та лабораторно-практичних занять у викладанні історії в школі;

5) було розпочато розробку методики учнівських досліджень у двох напрямах: а) організація занять з одного питання під час

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні