Латинська мова. Загальні відомості. Періодизація

Зміст 

Історія латинської мови.

Періодизація латинської мови.

Архітектура.

Образотворче мистецтво.

Музика.

Список використаної літератури.


Історія латинської мови

Латинська мова належить до числа найдавніших писемних мов індоєвропейської сім'ї поряд із санскритом і давньогрецькою. До індоєвропейської сім'ї належать також слов'янські, німецькі, балтійські, іранські, індійські та інші мови, що разом з латинською, древньою умбрською становлять італійську гілку цієї сім'ї. Латинська мова одержала свою назву від племені латинян, що населяли в давнину невелику область Лацій (Latium), розташовану на заході середньої частини Апеннінського півострову. Це плем'я, згідно з переказом, заснувало у VIII ст. до н. е. місто Рим (Roma). Самі римляни вважали датою заснування Риму 753 р. до н. е.

До кінця III ст. до н е. латинська мова панує на всій території рабовласницької федерації, що утворилася на той час під верховенством Риму. До початку І ст. н. е. латинська мова стає загальноіталійською. Починаючи з II ст. до н. е. Римська республіка, згодом імперія, провадить широку завойовницьку політику.

За період двох століть під владою Риму опиняються Македонія, Греція, Сирія, Єгипет, області на півночі Балканського півострову, Північна Африка, Галлія, Британія. Лише за часів Траяна (98-117 р. н. е. ) завершуються завоювання

Панівною мовою на завойованій території була латинська.

У розвитку латинської мови простежуються кілька періодів.

Періодизація латинської мови

Архаїчна латинь V-ІІ ст. до н. е. , пам'ятками якої служать: напис на золотій застібці, так званій перенестській фібулі (600 р. до н. е. ), численні надгробні написи, офіційні документи (наприклад, епітафії римських політичних діячів Сципіонів і текст сенатської постанови про святилища бога Вакха). Представниками архаїчного періоду є давньоримський комедіограф Плавт і драматург Теренцій.

У 451-449 pp. до н. е. законодавчьою комісією з десяти чоловіків (decem viri) були розроблені Закони XII таблиць (Leges duodecim tabularum), які стали основою подальшого правового розвитку Риму, «джерелом усього публічного та приватного права» («fons omnis publici privatique . . . iuris» — Livius. ).

Класична латинь I ст. до н. е. I ст. н. е. Саме в цей період були написані видатні твори Цицерона, Цезаря, Саллюстія, Тита Лівія, Лукреція, Катулла, Вергілія, Горація й Овідія. Норми класичної латині є основою вивчення латинської мови у вищих навчальних закладах.

У цей період розвивається творчість незалежних юристів. З іменами двох юристів, двох видатних особистостей, між якими існував політичний антогонізм, — Антея Капитона та Антистія Лабеона — пов'язують виникнення двох правових шкіл класичного періоду: прокуліанської та сабініанської, які були названи за іменами послідовників цих шкіл Прокула, Сабіна. До школи сабініанців належали Целій Сабін, Яволен Приск, Абурній Валене, Тусціан, Сальвій Юліан. Сабініанці були більш консервативними, ніж прокуліанці, які суперничали з ними, більш близькими до урядової лінії, займалися правовою техникою та розробляли систематику права. До прокуліанців належали Кокцей Нерва (дід імператора Нерви), Прокул, Нерва-син, Пегас, Цельс-батько, Ювенцій Цельс-син, Нерацій Пріск. Прокуліанці були більш своєрідні та незалежні у науковому плані,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10