Латинські прислів’я та приказки

фольклору. Це пояснюється винятковою роллю латинської мови у розвитку європейської культури, особливо в західноєвропейських країнах. У середні віки, в епоху Відродження і в пізніші часи латинська мова була головним засобом міжнародного культурного і наукового спілкування, мовою вчених, лікарів, письменників і дипломатів. Латинською мовою в добу Відродження написані твори Т. Мора, У. фон Гуттена, Т. Кампанелли та інших видатних мислителів. Латина була мовою науки аж до XVIII ст. Нею писали вчені і філософи: Р. Декарт, Г. В. Лейбніц, Ф. Бекон, Дж. Локк, Б. Спіноза; лікарі: А. Ве-залііі, М. Мальпігі, У. Гарвей; природознавці: М. Коперник, Г. Га-лілеіі, І. Ньютон, К. Лінней та ін
За таких сприятливих умов латинським прислів'ям та приказкам, як і взагалі латині, відкрився широкий доступ для проникнення в західноєвропейські мови, в тому числі й українську та російську.

Запозичення прислів'їв і приказок давніх римлян відбувалося книжним шляхом, тому що після розпаду Римської імперії (476 р. н. е. ) перестала існувати римська держава разом зі своєю мовою. На основі розмовної латинської мови виникли нові національні, так звані романські мови, які успадкували і прислів'я та приказки давніх римлян.

Прислів'я і приказки Давнього Риму дійшли до нас, на жаль, у неповному, фрагментарному вигляді, далекому від того стану, в якому вони були представлені з час існування могутньої Римської держави. Значна маса їх непоправно втрачена, бо в античні часи вони ще не стали об'єктом систематичного запису і наукового дослідження. По суті, лише в одному збірнику римського письменника і актора Публілія Сіра під заголовком «Сентенції» (1 ст. до н. е. ) зафіксовано значну, але далеко не повну кількість прислів'їв, що були у вжитку в римському суспільстві того часу. Чимало прислів'їв та приказок врятували від забуття твори письменників Плавта, Катона Старшого, Ціцерона, Вергілія, Горація, Петронія, Ювенала, Маршала та інших.

Паремістичнип фонд давніх римлян містить різні прислів'я і приказки. Одні з них — суто народного походження, вони беруть свій початок із давніх звичаїв, вірувань, природознавчих і метеорологічних спостережень, практики сільського господарства і ремесла тощо. Інші — це стислі і образні висловлювання, сентенції видатних письменників чи політичних діячів, які трактувалися спочатку як цитати, але поступово, відірвавшись від своїх текстів, почали існувати самостійно.

Після падіння Римської держави латинська паремістична творчість не занепала, а продовжувала розвиватись і поповнюватись новими латиномовними прислів'ями і приказками. Видатний вчений-гуманіст доби Відродження Еразм Роттердамський (1469—1536) вперше зібрав, систематизував і видав у Базілеї (Швейцарія) 1500 року збірник під назвою «Adagiorum Collectanea», який містив близько восьмисот латинських прислів'їв, приказок, притч, сентенцій, навіть висловів античних оракулів. Цим збірником він започаткував європейську паремістику.

Важливу роль у розповсюдженні духовної спадщини давніх греків і римлян па Україні відіграли братські школи, колегії і особливо Києво-Могилянська академія, де студенти набували ґрунтовної філологічної освіти, вивчаючи твори античних класиків і знайомлячись з прислів'ями та приказками давніх народів. Саме завдяки цьому латинські прислів'я і приказки проникали в східнослов'янські мови. Київська академія була важливим науковим центром, у якому навчалася молодь з різних міст і країн.

Прислів'я її приказки іноземного походження, зокрема латинські, на Україну здавна могли заносити й студенти, які навчалися в

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні