Латинські прислів’я та приказки

західноєвропейських університетах протягом XIV—XVIII ст. Українські і російські прислів'я та приказки, як і латинські, мають переважно такі джерела: прислів'я й приказки, створені самим народом на основі спостережень над життям суспільства і явищами природи; як окремі влучні вислови, афоризми вони відокремилися, вилущилися з інших жанрів, найчастіше з казки, пісні, притчі, анекдоту; частина влучних висловлювань з творчості вітчизняних письменників переходить в усний вжиток деяких прошарків суспільства і згодом стає загальнознаними прислів'ями; українські і російські прислів'я та приказки поповнюються й за рахунок іноземних усних і писемних джерел. Засвоюються вони шляхом безпосереднього спілкування народів або через письмо. Цей процес розпочався ще за часів Київської Русі і розквітнув за доби Відродження. Чимало висловів перейшло у вжиток народу а Біблії та особливо із збірників, писаних джерел іноземного та вітчизняного походження, таких як «Пчела», «Измарагд», «Апокри-сис», «Палінодія» та інших.

Переважна більшість римських і латиномовних прислів'їв та приказок яскраво ілюструють притаманну їхнім творцям афористичність мислення та гостроту думки, свідчать про високу мораль, глибокі естетичні почуття і практичний досвід їхніх авторів. Паремії ці являють собою справжній вияв національної вдачі давніх римлян, які над усе цінили тверезість розуму, граничну стислість, влучність і дотепність слова.

Деякі сталі вислови давніх римлян, будучи справжніми приказками, мають в українській та російській мовах не приказкові відповідники, а відповідники, що сприймаються нами як вільні словосполучення. Крім того, ще й не всі приказки латинського походження в перекладі сучасними східнослов'янськими мовами характеризуються приказковим значенням. Наприклад: nuces relinquere — залишати дитячі ігри, viuere in aeterna rosa — жити серед вічних троянд тощо.

Тематика латинських прислів'їв та приказок, як і українських та російських, надзвичайно багата й різноманітна

У них знайшли відображення любов до рідного краю і рідної землі, природа, хліборобство, ремесло, свобода, дружба, знання, хоробрість, чесність, розсудливість, мудрість, вірність, доброта тощо.

Структура прислів'їв та приказок як латинських, так і багатьох інших народів різноманітна за своєю будовою. Так, крім не-римованих прислів'їв бувають і римовані. Це ті, які виникли в часи середньовіччя і добу Відродження, коли рима стала важливим засобом виразності. Наприклад,  — будь-яке лихо швидко приходить, повільно відходить,  — хто все починає, нічого не кінчає і т. д. Але для всіх прислів'їв і приказок характерні, як правило, чіткість, лаконічність форми, простота, глибина і місткість думки. Багатьом латинським прислів'ям і приказкам притаманні засоби поетики: метафори, порівняння, звичайні і символічні епітети, алегорії, гіперболи, алітерації, повтори, внутрішні рими, метричні розміри, каламбури.

Той чи той народ, запозичивши прислів'я і приказки в іншого народу, пристосовує їх до своїх потреб, а те, що цілком підходить до його уподобань,— просто калькує чи перефразовує. За рахунок запозичень і кальок з інших мов поповнюється і збагачується лексика кожного народу. Доказом цього є і те, що і латинські прислів'я та приказки стали невичерпним джерелом поповнення лексичного фонду багатьох народів. Вони, «незважаючи на свою часову віддаленість, не втратили своєї актуальності по сьогоднішній день: вони так само злободенні, як сотні років тому, бо стверджують здорові моральні принципи, вони наповнені непідробним гуманістичним змістом, гостро засуджують усе негативне і нікчемне в житті і побуті, образно, влучно, в лаконічній формі висловлюють

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні