Лексика, фразеологія праслов'янської мови

як батенько, свекруха, як мати, де зовиці, як сестриці (Чуб. ).

Серед лексико-семантичної групи слiв для називання дітей у сім’ї є лексеми з досить примхливою вдачею. Навіть праслов’янське deti є формою множини збiрного iменника detь “годоване груддю”, звiдки doiti, deva, що в українськiй мові вiдповiдає словам доїти, дiва.

Неймовірно, але слова дитина i парубок теж взаємозв’язані! Виявляється, в iндоєвропейськiй мовi *orbh означало "маленький, дитина". У росiйській мові йому відповідають слово ребенок, в українській діалектній - робя (на відміну від спiльнослов’янського термiна роба - "селянка, особисто залежна вiд феодала"). У ХIV - ХV ст. етимологiчний корiнь *orbh сприяє виникненню деривата паробок у значенні "феодально залежна людина, челядник, двiрський слуга" (пор. у польськiй мові parobek "наймит"), а в ХVI-ХVIII ст. це слово набуло ще одного значення - "неодружений чоловiк" (пор. у нiмецькiй мові erbe - "спадкоємець").

Українське слово сват має таке ж звучання у білоруській (сват), російській (сватъ), болгарській (сват), сербохорватській (сват), словенській (svat), чеській і словацькій (svat), польській, верхньо-лужицькій (swat), походить від займенникової основи svo, sve і тлумачиться як "гість", "чужак", "сам по собі", "родич, друг".

Багатозначність. Омонімія

Протягом історії у слов’янських мовах відбулося перенесення значень одного предмета на інший, змінилися самі предмети, що відбилося на словах. Якщо одні і ті ж лексеми мають у сучасних слов’янських мовах різні значення, то майже завжди це означає, як вважає Г. Мальчукова, що у праслав’янській мові ця лексема містила в собі, можливо, недиференційований у синкретичному нерозчленованому вигляді весь спектр значень.

Наприклад, в українській, російській мовах слово "гора" означає підвищення, у болгарській - ліс, а поняття "гора" позначається словом планина, в македонській мові слово "гора" має значення "ліс". Це озчачає, що у праслов’янській мові слово "гора" означало підвищення, покрите лісом.

Слово ''речь" у російській мові означає "сказане, вимовлене", в українській, болгарській мовах слово "річ" це "певна річ, предмет"; у польській "rzecz" –“річ, предмет, справа" (Rzecz pospolita – загальна справа, республіка, держава"

Різні слова праслов’янського походження можуть отримати однакові значення: так поняття "дуже" по-різному передається у слов’янських мовах. Порівняймо: укр. дуже, вельми, рос. очень, біл. вельми, чес. velmi, словац. velmi, болг. много, сербо-хорв. много, макед. многу, польс. вardzo, словенс. zelo.

Праслов’янська мова мала дві назви для пальця palьcь, pьrstъ. Перше розвинулось у східнослов’янських мовах, польській, нижньолужицькій мовах, а інше - для південнослов’янських, чеської, словацької мов.

Термін "час" у білоруській, польській, чеській, верхньолужицькій мовах означає "загальне поняття часу", в російській, болгарській, сербохорватській мовах – "годину", в болгарській слово година означає "рік".

З праслов’янської мови *moldenьсь – "хлопець, юнак", у росіян розвинулося значення младенец – "немовля", а в поляків – mlodzienec – "юнак".

Слово голосити старословўянського походження і означає “кликати, співати".

Це слово вживається у багатьох мовах, зокрема російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, македонській, сербохорватській, словенській.

У кількох споріднених мовах виявлені ідентичні за зовнішніми ознаками найменування, семантика яких включає цілий клас позначуваних реалій. Так, українському плахта відповідає у

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні