Леонід Арсенійович Булаховський

знати в період установлення літературної мови, іде на спад з дальшим ростом і широтою культури. . . ». Це положення, що його свого часу розвивали деякі дослідники (наприклад, відомий польський лінгвіст А. Гавронський), знаходить підтримку в численних фактах історії літературних мов різних народів. Воно добре відоме і тим, хто займається славістикою. Всупереч деяким «теоретикам», які, не розуміючи справи, намагалися спростувати наведену формулу, емоційні засоби словотворення дійсно йдуть на спад, і з цим не можна не рахуватися дослідникам історії літературних слов'янських мов, якщо вони не хочуть втратити грунту реальних фактів.

Леонід Арсенійович негативно ставився до модного зараз у мовознавстві напряму,— структуралізму. У розумінні мови як системи український славіст принципово розходився з представниками структуральної концепції та з тими нашими мовознавцями, які прихильно ставляться до структуралізму. Ніхто, звичайно, не заперечує того факту, що мова, її будова, структура складається з елементів різної вартості, які пов'язані між собою. Одні елементи цієї структури можуть впливати і впливають на інші. Це явище відоме дуже давно, і з ним завжди рахувались і рахуються дослідники, якщо вони не хочуть припуститися великих помилок у своїй роботі. Отже, мова як певний комплекс зв'язаних між собою елементів — реальний факт. У цьому розумінні назва «мова-система» себе повністю виправдовує

Але з системного характеру мови структуралісти зробили надто широкі висновки. Вони узагальнили схеми поодиноких фактів розвитку, піднесли їх на рівень загальних принципів. З того факту, що, наприклад, в деяких мовах формально розрізняється називний відмінок однини і клична форма однини, дехто з структуралістів робить висновок: в індоєвропейських мовах існує тенденція формально розрізняти ці дві форми. Але при цьому забувають, що формальне розрізнення в одних мовах абсолютно нейтралізоване в інших. Якщо взяти, наприклад, російську мову, то легко побачити, що тут ніякого формального розрізнення називного відмінка та кличної форми нема. І все ж таки для російської мови це зовсім природний, стан. Не важко також побачити, що загальна, наприклад, тенденція слов'янських мов на цій ділянці їх структури зводиться до поступового витіснення кличної форми формою називного відмінка. Те, що при цьому ми маємо збіг форм (точніше: різні функції тієї ж самої форми), не є чимось надзвичайним: адже вокатив і без формальних ознак добре виділений у реченні за допомогою порядку слів, ритмомелодійних ознак тощо.

Не заперечуючи існування в мові певних загальних напрямів розвитку, необхідно не забувати і про наявність чинників протидіючого порядку: ціла система мови складається з незліченного числа підсистем, малих часткових систем, які перебувають у постійному контакті між собою. Якесь одне явище, що належало, припустімо, до підсистеми А, раптом втягується в орбіту підсистеми Б-, в той час як інше явище підсистеми А потрапляє в сферу підсистеми В і т. д. Чинники, що порушують регулярний характер наслідків взаємного впливу складових елементів мови, можуть бути різноманітні: і формальна ознака, суто зовнішня схожість, і частість уживання (що, в свою чергу, залежить і від зовнішніх умов — саме того, проти чого спрямована структуралістична концепція гомогенності), і вплив роду, і семантична близькість форм або слів і т. д. Коротше кажучи, про регулярний характер перерозподілу елементів всередині мовної структури говорити не можна. Завжди існують винятки, відхилення, збочення, схрещення, контамінації, поява яких тлумачиться

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11