Лінгвоцид

інші, наклавши на них "проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо".

— 1720 р. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно "для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти. . . , щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було".

— 1753 р. Указ про заборону викладання українською мовою в Києво - Могилянській академії.

— 1769 р. Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського "Букваря".

— 1784 р. Переведення викладання у Києво - Могилянській академії на російську мову.

— 1786 р. Київський митрополит С. Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ россійскому наречію". Те ж саме було заведено і в школах України.

— 1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл руської мови.

— 1808 р. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.

— 1817 р. Постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою.

— 1862 р. Закриття українських недільних шкіл — безоплатних, для навчання дорослих.

— 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П

Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может". Цього ж року заборонено ввіз і поширення в російській імперії львівської газети "Мета".

— 1864 р. Статут про початкову школу: навчання має провадитись лише російською мовою.

— 1876 р. Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялись також сценічні вистави й читання та друкування текстів до нот українською мовою.

Емський указ, як і чимало інших, був таємним. Очевидно, відали обрусителі, що творять, і боялись розголосу. Прийняття таємних указів "з одного боку було протизаконним і злочинним, а з другого — таємністю громадяни позбавлялися можливостей оскаржень" (С. Шелухин).

Москвофіли Галичини привітали указ 1876 року про заборону української мови. Було за що: Росія взялась таємно субсидувати москвофільську газету "Слово" — "для протиставлення в Галичині українофільському напрямку ідей". (В. Міяковський).

Москвофілів використовували для боротьби з українством у Галичині і польські шовіністи. Так, М. Здзєховський закликав "порозумітися з україн-цями-русофілами для того, щоб задушити український дух, який не дає спокою галицьким полякам".

— 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою. М. Костомаров у статті "Малорусское слово" ("Вестник Европы", 1881, № 1) писав, що з забороною церковних проповідей українською мовою "скрізь між малоросами поширюється відчуженість до церкви . . . якесь вороже ставлення до духовенства". Народ прагне сприймати святе у рідних йому, природних

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи