Лінгвоцид

про іноземну колонізацію України: вербувалися серби, болгари, молдавани, греки, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям давали по 60 десятин землі на душу, звільняли їх на ЗО років від податків, наділяли всілякими пільгами, зокрема правом на купівлю українських кріпаків, яке переходило на їхніх нащадків. Що ж до українців, то вони мали безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.

1777 року дипломат Бакунін розробив план: заселити кримські степи українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії, а татар "вон из Крыма". У здійсненні цього плану брав участь генералісимус А. Суворов, який за лічені дні виселив на півдні України 32 тисячі душі чоловічої статі (інші душі не рахувались).

У 1820 році маркіз Габріель де Кастельно писав про українців: ". . . Численна ця нація простягається, починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, майже без жодної мішанини, Херсонщину, Харківщину, частину Курщини й Вороніжчини, всю Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Мінщини, більшу частину Галичини — і все це населення без жодної різниці в звичаях і норовах". Сьогодні ж нам доводять, що Харків — "исконно русский город", що до Одеси "понаехало хохлацкое быдло" ("Голос України", 7. 03. 92), що українці Донбасу за своїм характером і звичаями ближчі до росіян, греків і татар, ніж до українців інших регіонів, що українсько-російська етнічна мішанина виникла спонтанно, сама собою.

За законами від 21 листопада 1869 року та 13 червня 1886 року "В десяти Південно-Західних губерніях особам російського походження, виключаючи, однак, місцевих уродженців, надаються доплати. . . "

Це була плата за русифікацію. "І як це не дивно, ще й тепер не скасовано цього закона. . . ",— писав у 1918 році І. Огієнко.

А ось декілька статистичних даних по Донецькій області за радянській період. У 1926 році тут проживало 64,1 % українців і лише 26,1 % росіян. Решту біля 10 % становили інші народи. У 1939 році українці становили 59%, а росіяни — 31 %. Як бачимо, сталінський геноцид 30-их років дав свої наслідки. Результативними виявились і дещо м'якіші методи, які застосовувались у республіці пізніше. У 1989 році українців у Донецькій області налічувалось 50,7 %, а росіян — 43,6 %. За 63 роки відносна кількість українців в області зменшилась на 13,4 %, натомість кількість росіян зросла на 17,5 %.

Про етапи і наслідки демографічної політики в Радянській Україні дає уявлення така статистика:

Рік українців росіян інших

1926 80% 9,2% 10,8%

1959 76,8% 16,9% 6,3%

1970 74,9% 19,3% 5,8%

1979 73,5% 21,1% 5,4%

1989 72,7% 22,1% 5,2%

У 1926 році в Радянській Україні (а це без Галичини, Закарпаття, Волинської і Рівненської областей, без української Буковини і Бесарабії (південної) та без Криму) співвідношення росіян до українців становило пропорцію 1:8,7, тобто на одного росіянина припадало майже дев'ять статистичних українців. Далі пропорція змінювалась таким чином: 1959 рік — 1:4,5, 1989 — 1:3,3. Як бачимо, співвідношення змінилось майже в три рази не на користь корінної нації.

І ще два кількісні

Схожі роботи