Лінгвоцид

можна б набрати учнів ще на одинадцять таких шкіл. Очевидно, доказом того, що українці не хочуть учити своїх дітей рідній мові, мало послужити і спалення зразкової української школи на Дніпропетровщині.

Лінгвоцид через "розквіт" мови

Однією з вершин марксистської діалектики є теза про відмирання через розквіт. Не останньою чергою вона стосувалась і національних мов.

Їх відмирання велося з прискоренням, отож треба було показати і іхній розквіт, щоб, бува, з тезою не стався конфуз: мови спочатку відмерли, а тоді розцвіли. "Одним з яскравих прикладів розквіту мов соціалістичних націй СРСР є українська літературна мова", — писав академік І. Білодід у 1967 році.

"І, звичайно, самозакоханий автор йде на все, аби знову й знову просторікувати на теми. . . "русифікаці Украни". (. . . ). Радянські люди такої проблеми не бачать, вона створена тими, хто, продавши рідну землю, погавкує на неї з європейських та американських смітників",— картали в 1973 році сановні київські мовознавці найвидатнішого українського лінгвіста сучасності Юрія Шевельова. Самі ж вони, заявивши, що "лінгвістика повинна робитися чистими руками", про всяк випадок заховались за псевдонімом "Марія Тарасюк".

Згодом виявилось, що від 1926 до 1979 року в СРСР "щезли, перестали існувати десятки (конкретно 93. —В. І. , Я. Р. -В. ) етнічних груп" ("Коммунист", 1988, № 15, с

63). Серед цих народів і мов, що пішли в небуття, багато хто хотів би бачити й українців з їхньою мовою: "Могила давно вже викопана. Й "інтернаціоналісти"-могильники ждуть не діждуться, поки ми ляжемо до ями,— закопать, затоптать, зрівняти з землею, щоб "от етих хохлов" не лишилося й згадки" (А. Дімаров).

А таки не діждуться! Хто комусь копає яму, сам упаде до неї. "М. Тарасюк" може це потвердити. . .

Лінгвоцид через боротьбу із "засиллям української мови"

Із "засиллям" української мови боролись під час "українізації" і після неї. Чим закінчилось це засилля добре відомо: українська мова-"гвалтівниця" ледве дотягла до розпаду імперії "дружби народів — єдності мов".

Зараз, після прийняття "Закону про мови в Українській РСР", знову посилено мусується брехливе твердження про насильницьке впровадження української мови. У "Зверненні" ініціативної групи "Руху на захист прав російського населення Донбасу" серед іншого ставиться вимога "пропорційного розвитку мов". На перший погляд, можна подумати, що "пропорційності" вимагають ті, хто занепокоєний упослідженим становищем української мови в Донбасі. Насправді ж, хоч як дивно, у "Зверненні" йдеться про російську мову! Все це нагадує класичну ситуацію, коли злодій вигукує: "Ловіть злодія!" Однак ця буфонада потрібна для шумового прикриття ліквідації останніх українських газет, шкіл, чинення перепон "Просвіті" і т. ін.

У Луганську виходили дві українськомовні газети: "Молодогвардієць" (від 1939 р. ) і "Прапор перемоги" (від 1946 p. ). "Тепер нема жодної", — сумно констатує журнал "Україна" (1991, № 20, с. 21). В Одесі на 73 російськомовні видання виходить одне українськомовне ("Огонёк", 1993, № 25-26, с. 13). Мовляв, самі собі хахли винні: навіщо рвались із СРСР!

Серед тих, хто торкається проблеми української мови, є і такі, котрі радять відроджувати мову українського народу помалу, обережно, щоб часом не образити носіїв інших мов. Тут же пропонується приділяти

Схожі роботи