Лінгвоцид

формах.

— 1884 р. Заборона українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії.

— 1892 р. Заборона перекладати твори з російської мови на українську.

— 1895 р. Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, "хоча б за суттю змісту вони уявлялись би добромисними (благонамеренными)".

Відомо, що в Росії законів ніколи не дотримувались у повному обсязі. Що ж до заборони української мови, то вони навіть перевиконувалися. Цензурний режим "вільно міг переходити і на практиці постійно переходив указані правилами рамки" (П. Стебницький).

— 1908 р. Указом Сенату Російської імперії українськомовна культура і освітня діяльність оголошена шкідливою, бо "може викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці".

— 1914 р. Заборона в окупованій російською армією Галичині й на Буковині друкування книг, газет і журналів українською мовою, розгром товариства "Просвіта", гоніння на Українську Церкву.

Бобринський — губернатор Галичини, зайнятої російськими військами, заповнив свою адміністрацію москвофілами і "великополяками", що одержали директиви нищити українців, яких вони називали мазепинцями. Сам він дотримувався такої програми: "Східна Галичина і Лемківщина — давно невіддільна частина єдиної великої Росії; на цих землях місцеве населення завжди було російське, тому їхня адміністрація має бути основана на російських засадах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки"

Було організовано курси російської мови для вчителів, бо всі українські школи мали бути переведені на російську мову викладання, а для початку їх було просто закрито.

Коли брусиловські війська у 1914 році захопили Львів, козача команда відразу поскакала до бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка — і вона була знищена. Звертає на себе увагу той факт, що російська військова адміністрація в Галичині і на Буковині заборонила всю українську пресу, навчальні заклади тощо, однак вона не чіпала німецьких, польських, єврейських інституцій. Воістину дивна, на перший погляд, російська любов до України!

А річ у тому, що "Український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом", як писала газета "Киевлянинъ" у 1914 році.

— 1924 р. Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, школі. Для порівняння: у 1922/23 навчальному році в Галичині було 2532 українські школи, в 1929/30—їх залишилось 749.

- 1938 р. Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР".

— 1958 р. Положення про вивчення другої мови "за бажанням учнів і батьків". Оскільки постанову 1938 року не було відмінено, то за цими двома документами російську мову в Україні треба було вивчати обов'язково, а українську — хто як захоче. " Можна було відмовитись від будь-якої мови, але відмова від російської — кримінал" (Є. Сверстюк).

- 60-ті — 80-ті p. :

— Соціалістична Польща: кількість українських шкіл зменшилась із 152 до 29.

— Соціалістична Чехословаччина: кількість українських шкіл зменшилась із 300 до 20, а з 200 тисяч етнічних українців стали вважати себе українцями (русинами) лише 40 тисяч. До цього спричинився і

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи