Лінгвоцид

той факт, що українці боялися признаватись до своєї національності, щоб не бути депортованими до СРСР.

— Соціалістична Румунія: закрито українські школи і ліцеї, заборонено Українську греко-католицьку Церкву, без румунського прізвища неможливо влаштуватись на добру роботу. З 840 тисяч українців у 1979 році визнали свою етнічну приналежність лише 159 тисяч. Крім національності "українець", румунський уряд запровадив ще інші "офіційні національності": "гуцул", "русин", "хохол".

— Соціалістичний Радянський Союз: кількість тих, хто вважає українську мову рідною, за ці три десятиліття зменшилась на 10 мільйонів осіб.

Висновок: чи феодалізм, чи капіталізм, чи соціалізм — доля поневоленого народу однакова: лінгвоцид, етноцид, а часами — і геноцид.

"Етноцид не може обійтися без геноциду: українець, якщо він не маскувався хоч трохи під перевертня, мусив вирушати назустріч своїй загибелі" (Л. Кіпніс).

Лінгвоцид через приниження статусу й престижу мови

Н. Карамзін у коментарі до української грамоти зауважив, що вона "писана варварською мовою, ні Російською, ні Польською". Це все одно, що назвати "варварською" італійську, бо вона ні французька, ні іспанська, або голландську, бо вона ні англійська, ні німецька. Такі аргументи можуть прийти до голови хіба що асимільованим вірнопідданим нацменам, до яких і належав цей історик.

". . . Ми маємо повне право сказати, що тепер уже немає малоросійської мови, а є обласне малоросійське наріччя, як є білоруське, сибірське та інші, подібні їм наріччя", — писав В. Бєлінський

Хоча те, що українська мова не є наріччям російської, переконливо доводили його сучасники І. Срезневський, А. Шляйхер, П. Шафарик, Ф. Міклошич та інші широковідомі європейські вчені.

"Мене дуже дивує той факт, що люди, ставлячи перед собою одну і ту ж мету, не тільки стверджують відмінність наріч — намагаються зробити наріччя мовою", — обурювався М. Горький, висловлюючи сумнів у доцільності перекладати роман "Мать" українською мовою.

Коли так оцінювали нашу мову "світочі" братнього народу, то чого можна чекати від "тієї істинно російської людини, великороса-шовініста, негідника і ґвалтівника, яким е типовий російський бюрократ?" (В. Ленін). Чи набагато кращими були на українських землях польські, угорські, румунські бюрократи? І чи далеко втекли від них знахабнілі на українських харчах зайди-обивателі?

"Поетична мова України стала предметом зневаги і насмішок", — писав у минулому столітті М. Костомаров. "Вы говорите серьезно или по-украински?"—демонструвало свою дотепність "русскоязычное население" радянської України в 30-і роки в чергах за хлібом, відібраним в українських селян, котрі тим часом корчились, але не зі сміху, а від передсмертних голодових мук.

Ієрархи російської православної Церкви, різко виступивши проти спроб запровадити українську мову в богослужінні, переконували віруючих, що ця мова непридатна для служби Божої і взагалі неугодна Богові. Подекуди після українськомовних богослужінь навіть проводилось переосвячування церков.

І польські, і російські україножери люблять повторювати міфи про недорозвиненість української мови, її непридатність для спілкування у "вищих сферах" — науці, мистецтві, політиці, військовій справі, навіть щоденному житті. Це твердження стало у них одним із стереотипів побутової свідомості. На такі стереотипи неважко натрапити в художній літературі наших етнічних родичів і сусідів. Російська художня література і публіцистика віддавна практикують негативні типи

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи