Лінгвоцид

"вирощено спотворену українську ненародну мову" на "спокусу відлучити карпаторосів від російської мови".

А коли так, то і тут треба: "Вашу Україну з України — геть!" (Е. Драч). Бо яка може бути Україна без української мови? Це добре знають ті, що заперечують останню, щоб заперечити першу.

Лінгвоцид через "зближення" і уподібнення

Втручання у структуру та функціонування української мови розпочалося ще в царській Росії. "Дбала цензура навіть про чистоту і нашої вкраїнської мови, — вона не дозволяла неологізмів, не допускала нових слів, що показують якісь культурні розуміння. . . " (І. Огієнко). У п'єсах допускалося вживання української мови лише персонажами-селянами. Друкувати українські тексти, дозволені цензурою, можна було тільки російським правописом, "єрижкою". Однак тотальний наступ на структуру української мови почався в Країні Рад.

Однією з догм XIX століття було твердження про злиття народів у єдину загальнолюдську націю з загальнолюдською мовою. За практичне втілення цієї догми у життя взялись російські більшовики. У їхній реалізації прогрес справді набув вигляду "язичницького ідола, котрий не бажав пити нектар інакше, ніж із черепів убитих" (А. Камю). На цвинтарі мов мала торжествувати Мова. Але оскільки "доля утопії — у служінні цинізмові" (А

Камю), то на роль Мови була призначена одна з мов, причому та сама, заради якої заборонялись усі інші мови в добільшовицькій Росії.

Українська мова була поставлена в центрі полігону, де проводився експеримент "злиття мов". "Зливали" саме її, відціджуючи з неї самобутні, специфічні ознаки і перетворюючи її на "бліду й незграбну копію російської мови" (С. Караванський) зі слідами ерозії та ознаками примітивізму.

Деформації був підданий правопис, фонетика, граматика і особливо лексика. Коли вживали "валіза", а не "чемодан", "фотель", а не "крісло", "від дня народження", а не "з дня народження", то це вже трактувалось як інакомислення (Л. Кореневич).

Звертає на себе увагу те, що вилучалися не будь-які слова, скажімо, "дорога", "вода", "ліс", а такі лексичні та фразеологічні одиниці, які мають національно-символічний зміст: "Україна", "Київська Русь", "козак", "Запорізька Січ", "рідна мова", "українська нація". Не прийнято було вживати і слова типу "денаціоналізація", "асиміляція", "русифікація" тощо. Вживанням слів керували відповідні інстанції. "Перед війною редакція "Комуніста" розсилала списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати, — слова, яких уживати" (Ю. Шевельов). Внаслідок такої політики мова була "редукована до газетного словника, як музика — до маршів, а живопис — до портретів вождів" (О. Пахльовська).

У ставленні до української мови більшовики і тут не видумали пороху: ще у 1905 році П. Стебницький писав, що цензурою "виключаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя".

Якщо в Польщі, Румунії, Чехословаччині, Угорщині українську мову душили лише ззовні — шляхом усякого роду заборон на її вживання, то в СРСР — і ззовні, і зсередини: втручанням у внутрішню структуру. За допомогою методу, відомого у медицині як вівісекція (живорізання), намагались зробити українську мову копією російської, а оскільки копія завше гірша за оригінал, то для чого вона потрібна, тим більше, що оригінал — до ваших послуг, ним не лише можна, а й треба послуговуватись. "Я русский бы выучил только за то, что им

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи