Липинський В'ячеслав Казимирович

План 

1. Біографія Липинського.
2. Твори
3. Перше дослідження Липинського “Шляхта в Україні”
4. Твір Листи до братів хліборобів

Висновок

Список використаної літератури

ЛИПИНСЬКИЙ В’ячеслав (Вацлав) Казимирович (05/17. 04. 1882 — 14. 06. 1931) — політ. діяч, історик, історіософ, соціолог, теоретик консерватизму. Народився в с. Затурцях (за іншими джерелами — м. Ратному) на Волині у польській шляхетській родині. 1902 р. закінчив Київ. класичну гімназію, де зблизився з українофільським середовищем і долучився до т. зв. "хлопоманів". Хоча фах агронома і соціолога здобуває в ун-тах Кракова і Женеви, часто буває в Україні, а з липня 1913 р. оселяється на власному хуторі Русалівські Чагари (побл. Умані). Уже тоді Л. усвідомлював необхідність повернення укр. народові, який "живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний", його еліти; ополяченій і польській шляхті в Україні треба визначитись: буде вона з народом, зійде з позиції колонізаторів чи опиратиметься ходові історії.

Цю альтернативу Л. сформулював у брошурі "Шляхта на Україні: її участь в житті укр. народу на тлі його історії" (Краків, 1909), а також у статтях до ж-лу "Przegl?d Krajowy" (K. , 1909), до редакції якого він входив. Паралельно досліджував історію України (див. статті Л. у редагованому ним альманасі "Z dziejów Ukrainy" (Краків, 1912). Започаткував державницьку школу укр. історії, відмінну від народницької школи M

Грушевського. Напередодні першої світової війни брав участь в організації за межами Росії укр. політ. центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914). Під час війни служив у війську. На початку визвольних змагань інкримінував укр. соціал-демократам брак державницької волі і взяв участь в організації Укр. Демократичної Хліборобської партії, для якої підготував програму (1917). За часів гетьманату — посол України у Відні, де й залишився в еміграції. Повернувся до іст. досліджень, на основі матеріалів з альманаху 1912р. підготував монографію "Україна на переломі. 1656 — 59" (1920). Ініціював та очолював консервативно-монархічні політ. організації. Видавав неперіодичні збірники "Хліборобська Україна" (1920 — 25), де друкувався його історіософський трактат "Листи до братів-хліборобів" (окремо виданий 1926 р. ). Помер від тривалої тяжкої хвороби.

Почавши з українофільства, заснованого на понятті вини та спокути, й окреслюючи себе як "українця польської культури", Л. ще в молодості відмежувався від "хлопоманів", котрі хотіли "найбільше уподобнитися до народу, замість народ уподобнити до себе". У Женеві перебував під впливом авторів концепції еліт соціологів В. Парето і Г. Лебона, а також Ж. Сореля, чия думка про те, що лише нація і традиція можуть запобігти моральному занепадові, була прийнята Л. Розробляв ідею територіалізму, згідно з якою факт проживання на певній землі (території) веде до виникнення своєрідної лояльності й обов’язків щодо країни проживання та її народу, що не зобов’язує поривати зі своїм суспільним середовищем. Допустимим уважав прагнення зберегти в Україні польську культуру і польську національність, але "не те загальнопольське право власності, що спирається на визиск укр. народу". В "Листах до братів-хліборобів" чітко оприявнена думка про необхідність формування укр. політ. нації, заснованої на територіальному принципі, протиставленому народницьким етнічним засадам, пов’язаним із приматом мовного