Лірика Т.Г. Шевченка

чи є справді тотально “міфологічною” Шевченкова поетична образність? Г. Грабович, наприклад, базує свій аналіз, головним чином, на оповідних творах “Кобзаря” — епічних і ліро-епічних поемах, полишаючи осторонь власне лірику, та ще поезію, яку він називає “пророчою”, “політичною” та “ідеологічною”. Має, очевидно, рацію М. Коцюбинська, коли твердить, що в творчості Шевченка геніально сплавлені два основні типи мистецького осмислення й відтворення світу: поезія “констатуюча” або відтворююча, схильна до пластичності й оповідності в “формах самого життя”, і поезія глибокого, до невпізнаваності, перевтілення (чи перетворення) матеріалу дійсності, “своєрідна образно-поетична міфотворчість” з глибокою символікою та експресією.

Лірика Шевченка, як і вся його поезія, справила потужний вплив на формування й мужніння наступних поетичних поколінь в українській літературі. Живе значення для наступників і продовжувачів — навіть тих, що більшою або меншою мірою відштовхувались од традицій минулого, — мали не тільки її ідейні заповіти, а й естетичні принципи, художні уроки. Певні шевченківські відкриття в галузі образотворчості, мовних стилів, ритміко-інтонаційних структур, співвідношення канону й свободи в побудові поетичного висловлювання давали себе знати, хай різною мірою, в ліриці народників і модерністів, неореалістів і неоромантиків, символістів, неокласиків і футуристів, бунтівливих шістдесятників і врівноважених, хоча теж уважних до руху часу традиціоналістів другої половини ХХ ст. Звідси, до речі, й ті парадоксальні епітети, які пізніше давалися Шевченкові за свавільно-новаторські елементи його поетики: в різних авторів (переважно 20-х років) знаходимо означення типу “імпресіоніст”, “імажиніст”, “експресіоніст” і т. п.

Шевченко — ліричний поет поступово доходить у своїй силі та глибині й до зарубіжного читача, який, природно, починав освоєння його поезії з більших оповідних творів та віршів політико-публіцистичного змісту. З новими перекладами та критичними тлумаченнями він дедалі виразніше, треба сподіватися, поставатиме перед своїми далекими читачами і як великий лірик, чиї твори можуть давати ту силу емоційно-образного відчуття, про яку писав, скажімо, відомий вчений-філолог Д. Овсянико-Куликовський, прочитавши “Мені однаково, чи буду”: “У цьому вірші така сила ліризму, рівного якому знайти важко або навіть неможливо” (Світова велич Шевченка.  — К. , 1964.  — Т. 1.  — С. 464).  


Література:

  1. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Зібр. творів: У 50 т.  — К. , 1981.  — Т. 31.
  2. Смаль-Стоцький С. Т. Шевченко: Інтерпетації.  — Варшава, 1934.
  3. Зеров М. Лекції з історії української літератури // Твори: В 2 т.  — К. , 1990 — Т. 2.
  4. Чижевський Д. Історія української літератури.  — Тернопіль, 1994.
  5. Рильський М. Лірика Тараса Шевченка; його ж. “Жіноча лірика” Шевченка // Зібр
    творів: У 20 т.  — К. , 1986.  — Т. 12.
  6. Івакін Ю. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії до заслання.  — К. , 1964.
  7. Івакін Ю. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії 1847–1861 рр.  — К. , 1968.
  8. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.  — К. , 1984.
  9. Плющ Л. “Причинна” і деякі проблеми філософії Шевченка // Сучасність.  — 1979.  — № 3.

10. Чамата Н. Типи віршової інтонації // Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка.  — К. , 1980.

11. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка.  — К. , 1990.

12. Смілянська В. “Святим огненним словом”. Тарас Шевченко: поетика.  — К. , 1990.

13. Грабович

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>