Література Просвітництва

Література Просвітництва

Епоха Просвітництва — одна з найпрекрасніших сторінок в історії західноєвропейських культур. Сам корінь слова "просвітництво" — "світло" вказує на головну мету цього руху — розвіяти з допомогою розуму пітьму невігластва, зробити зрозумілим усе, що оточує людину, все, що тривожить її думки — таємниці природи і соціального середовища.

Просвітителями називають ідеологів XVIII ст. , філософів і письменників, що виступили зі сміливою критикою феодальних порядків. Вони бачили в літературі найголовнішу, а дехто чи не єдину зброю у боротьбі за свої ідеали. Хоча своїми коренями Просвітництво сягає епохи Відродження, його виразники говорили вже не тільки про право людини на всебічний розвиток і духовну свободу, але й боролись за суспільне благоденство, яке, на їх думку, буде досягнене шляхом розумового і морального виховання.

Особливо енергійними у цьому плані були французькі просвітителі: Вольтер, Д. Дідро, Ш. Монтеск'є, Ж. -Ж. Руссо, П. Гольбах, К. Гельвецій та ін. Вершиною їх універсальної діяльності стало видання знаменитої "Енциклопедії" — зводу наук, мистецтв і ремесел.

"Енциклопедія" видавалася упродовж ЗО років, а її 35 томів увібрали в себе усю мудрість віків, її натхненником і незмінним редактором протягом тридцяти років був Д. Дідро. Справжній сподвижник, він зміг об'єднати навколо себе мудреців свого віку. "Енциклопедія" була більш схожа на збірку статей полемічного характеру, аніж на звід відомостей, як у наші дні.

Фанатизмові і містиці Вольтер протиставляв "природню релігію", яка зводилась до найпростішого правила: "роби іншим те, що ти хотів би, щоб робили тобі". Вольтер і Дідро тривалий час вірили у силу "освіченої монархії" і вели листування з Катериною II та прусським королем Фрідріхом II

Інші просвітителі висували теорію "суспільного договору".

Просвітителі, котрих хвилювали боротьба ідей та питання моральності, були впевнені, що народні біди в епоху Середньовіччя пояснюються пануванням варварських ідей поміж народу. І якщо освітити свідомість людей благородними ідеями і громадянськими почуттями, світ змінить своє обличчя, зникне гніт і несправедливість. Тобто просвітителі вважали, що "думки правлять світом". Майбутнє уявлялось їм "золотим віком", коли зникнуть перешкоди до розвитку всебічних наукових знань, люди створять царство розуму, в котрому соціальні та природні начала у людині зіллються.

У XVIII ст. стала дуже популярною ідея "природньої людини". Ліквідацію феодальних відносин і встановлення буржуазного ладу просвітителі розглядали як повернення до природи, як розкриття в людині її нормальних, природних якостей. "Природня людина", нормальна людина протиставлялася дворянинові з його перекрученим уявленням про себе і свої права.

Такий погляд на людину в багатьох моментах визначає і художній метод письменників XVIII ст. Не ставши літературним напрямом, а лише ідеологією, Просвітництво знайшло своє найповніше втілення у літературних творах різних жанрів і напрямів.

Класицизм у цей час не втрачає свого значення, але набуває нової якості. Жанр класицистичної трагедії давав можливість просвітителям ставити гострі проблеми сучасності, використовуючи античні чи східні мотиви ("Заїра" і "Магомет" Вольтера, "Іфігенія в Тавриді" Гете).

Видатним завоюванням XVIII ст. є формування просвітницького реалізму. Новаторським був роман XVIII ст. Особливо велика у цьому заслуга англійських письменників Г. Філдінга, Д. Дефо та ін. Характерними героями творів представників цього напряму

1 2 3 4