Літературні напрями і течії ХХ ст

художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку ХХ ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Авангардистське мистетцво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу (скандальних витівок), настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова “вираження”. Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а загострене увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску.

Представниками експресіонізму в літературрі були Г. Гайм, Ф. Верфель, Г. Тракль, Г. Бенн та ін. Експресіоністська естетика справила вплив і на українських майстрів красного письменства, зокрема на М. Бажана.

У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів теми протесту проти війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників Г. Зегерс, К. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які саме у межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Зегерс і Брехт, вже на початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради протесту, на релігійно-містичні мотиви, на свідоме відокремлення людини від зовнішнього світу не могла задовольнити соціальне зрілих митців. Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством

Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.

До найпотужніших авангардистських течій першої половини ХХ ст. також відноситься і сюрреалізм.

Сюрреалі?зм (франц. surrealisme — надреалізм) — один з поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм, літературний  і мистецький напрям, виник по першій світовій війні, на початку 20 ст.   у Франції. Зачинателем його був французький письменник А. Бретон (франц. André Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фройдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму викладено в “Маніфестах сюрреалізму” А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське “Я” від “пут”матеріалізму, логіки, які вони вважали пордженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу, сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути безкінечне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики) використовуються в “театрі абсурду”.

У мистецтві й літературі сюрреалізму єдналися речі й несподівані образи, контрастні і часто безглузді (Ґ. Аполлінер, Л. Араґон, П. Елюар, А. Бретон).

В українській поезії риси сюрреалізму мали вірші В. Хмелюка, частково Б. І. Антонича, з 1950-их pp. найсильніші в поезії і прозі Е. Андієвської (творення «надреальної» мови), Ю. Тарнавського і

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні