Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка

у неволю», її жа­хає навіть думка, що дочку «поженуть на панщину». І вона намагає­ться видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й «вільного» Стецька. За існуючою в комічних операх традицією «Сватання на Гончарівці» має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу.

Приваблює комедія іскристим гумором, яскравими побутовими сце­нами, поетизацією взаємин закоханих, поезією обрядовості.

Як і «Сватання на Гончарівці», й сьогодні успіхом у глядача ко­ристується найвизначніший драматичний твір Квітки-Основ'яненка — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (1838; написана ро­сійською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить по-укра­їнськи). Ця комедія в останні десятиріччя двічі екранізована — такої уваги кіно домоглася не дуже велика кількість творів із світової лі­тературної класики.

Квітка-Основ'яненко, майстерно користуючись творчими принци­пами комедії інтриги і характерів, показує, як спритний, кмітливий і винахідливий, хоча й простакуватий з вигляду денщик перехитряє обмежених і бундючних панів та ще й глузує з них. У фабульному мотиві про перемогу героя з простолюду над панством виявляється Демократична ідея. Образ Шельменка створювався з орієнтацією на Українські народні анекдоти й перекази про селянина чи слугу, які

своєю кмітливістю, а то й лукавством перемагають тупих панів. По­значилися на ньому й риси лукавого слуги з комедій Мольера («Ви­тівки Скапена» та ін. ) і Гольдоні («Слуга двох панів»). Дотепно висміюються й викриваються в комедії обмеженість, самовдоволене не­вігластво, паразитизм, гнобительські звички, пошлість існування пан­ства (Шпак, його дружина, Лопуцьковський)

В обох цих комедіях Квітка-Основ'яненко виявляє майстерне во­лодіння комізмом слова, образу, ситуації, уміло користується народ­ними засобами висміювання, спрямовуючи їх на дискредитацію пер­сонажів з маєтних кіл, знижену чи викривальну їх характеристику.

Як учасник російського літературного пронесу кінця 30-х — почат­ку 40-х років Квітка-Основ'яненко, на думку Бєлінського, належав до «блискучих і сильних талантів» (IV, 26). Своїми романами, кра­щими повістями, оповіданнями, нарисами він прилучався до «нату­ральної школи». Серед його численних прозових творів російською мо­вою слід виділити романи «Пан Халявский» та «Жизнь й похождения Петра Степанова енна Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сот-никовна», «1812 год в провинний», оповідання «Званий вечер» із заду­маного циклу «Губернские сценьї», історично-художній нарис «Голова­тий», близьку за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

Роман «Пан Халявскнй» (1840) становить собою історію типової для XVIII ст. поміщицької ролики Халявських, описану від імені го­ловного героя — обмеженого поміщика Трушка Халявського, трохи схожого на фонвізінського Митрофанушку. (Сатиричною маскою героя-оповідача, освоєною ще в «Письмах Фалалея Повинухина», Квітка-Основ'яненко користується також у романі «Жизнь й похождения Столбикова»). Спостережливий письменник-реаліст правдиво відтворив життя отупілого від надмірної їжі та бездіяльності панства, ледачого, неосвіченого, позбавленого духовних інтересів, жорстокого щодо крі­паків. З логічною переконливістю показано, як умови кріпосницької дійсності формують типового поміщика з його експлуататорськими звичками, паразитизмом і невіглаством. Застосуванням специфічного прийому іронії — висміювальпо-внкривальної похвали, заперечного ствердження (цим прийомом Квітка користувався ще в ранніх «Пись­мах Фалалея Повинухина») «Пан Халявский» стає в один ряд з «По­вістю про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровпчем» (1834) Гоголя та «Посмертними записками Піквіккського клубу» (1837, рос. переклад 1838) Діккенса.

«Пан

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>