Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка
Квітка-Основ'яненко вніс вагомий вклад у розвиток передової естетичної думки, і не лише на Україні. Одним з перших у тогочасній вітчизняній літературі він виступив з теоретичною й практичною пропагандою народної теми в літературі, з обстоюванням права селяни-на-трударя на звання позитивного героя літератури. Сміливо й рішуче в умовах кріпосницького ставлення до мужика як до чогось духовно неповноцінного, як до робочої худоби прозвучала в пресі заява Квітки про те, що прості селяни мають повне право на рівне становище серед позитивних героїв літератури, бо вони «именно люди, ка-кпх подай господи побольше. . . й в гостиннх или. . . в салонах» («Отвст г. Тихорскому. . . »). Публічно і в листах висуває він думку про необхідність створення книг для простолюду («Простой народ наш. . . склонен к ученню»; «Й внимание черни утешпло би нздателя нли сочи-нителя.
Орієнтація Квітки на народне світобачення й естетичні уподобання, зафіксовані, зокрема, в фольклорі, настанова на простоту і демократичність форми, найширшу доступність творів були одними з дійових засобів досягнення народності професійного мистецтва.
Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші Квітка-Основ'яненко публікує переважно в харківській періодиці: твори російською мовою — в журналах «Украинский вестник» та «Харьковский Демокрит», цикл українських гумористичних віршів «Шпигачки» —в газеті «Харьковские известия». З його творів цього періоду найбільший інтерес у читача викликали «Письма Фалалея Повпнухина» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа і надрукованих в «Украинском вест-нике» (1816—1817) та в московському журналі «Вестник Европн» (І822). Тут у традиційній манері російської просвітительської сатири XVIII ст. висміюється обмеженість, неуцтво, галломпнія провінційного панства, порушується питання про тяжке становище селян-кріпаків.
Творчість Г. Квітки наступного етапу відбиває той стан провінційного суспільства, коли в зв'язку з загальним наступом реакції ставали дедалі агресивнішими губернські реакційні кола, в чиновницько-поміщицькому середовищі набрали ще масовішого характеру зловживання, факти сваволі, несправедливості й жорстокості щодо трудових низів. Квітка, розчарований, ображений місцевою знаттю, обурений суспільно-адміністратпвними неподобствами, залишив посаду предводителя дворянства. Свідомість просвітителя-громадянина спрямувала його на шлях одного з найголовніших виявів громадської думки — до
літературної творчості, яка, починаючи з 1827 р. , стала основі. ;м життєвим заняттям