Літературно-художні антропоніми Любка Дереша - свідчення творчих пошуків автора

однієї особи. Мефісто-фель, Горбун - Нестор, Мадам Кюрі - міфічні оперні герої, П'явка (Буба, Був) («Він був малень­ким причепливим енергетичним упирцем, якого неможливо відігнати від себе, поки перед очима маячить це миле личко, довірливі оченята й несмі­лива усмішка. П'явка стояв перед витоками залед­ве не всіх знайомств. Простіше кажучи, П'явка знав усіх»), «такий собі Петько на прізвисько Кварк» («Петя Кварк був залупленим крабоподіб-ним довгов'язом, хамом у п'ятому коліні, істотою з немитим волоссям, банькатими очима і збитим підборіддям. Він вів ізольоване існування. Пері­одично Кваркова задупленість вилуплювалась на­зовні у дуже неспокійні веселощі, і тоді було кра­ще відійти на крок назад. У припадку жвавості ця істота нагадувала зачакловане опудало, що ріже краков'як (кварков'як?) серед залитого місячним сяйвом поля. Моторошно й водночас весело. Свої­ми потойбічними жартами він міг налякати до смерті»). Мацько Пожежа («єдиний нормальний пацан на цілі Мідні буки»), «Терезка на прізвисько Температура». («Вона була жахливим співрозмо­вником - поки видавиш із неї слово, всі нерви з'їси. Температура вважала себе боягузкою. Вона важила сорок дев'ять кілограмів і мала худі ноги. Була гарячою та прозорою». Вона володіла особ­ливим гатунком магії). Деякі ЛХА вказують на побутові звичаї, мають відношення до релігії чи науки. Наприклад, ЛХА Євген Фторний - Гена Фторний, Женя Фтор («Фтор і Хлор, по-світському Женя та Олежка. («Фтора так нази­вають, бо йому Дикий велику букву F набив (tatoo). І двієчку маленьку в індексі. А Женя Ди­кому - «йод два». Типу хімічні знаки»). ЛХА Анд­рій, Андрон - Бром; («Андрій мій товариш, він ме­ломан. Тонкий знавець берлінської школи елект­ронної музики середини сімдесятих. І теж хімік»). ЛХА Дмитро Шмігель - Дімка Менделєєв, Джим, Хімік. (« - Ти шо, таке цікаве прізвище, тобі, певне, всі казали, шоб на хімію йшов! Та й правда, певне, знаєш, вищі сили так направили
Ти шо, таке прізвище, - П'явка показав великого пальця. -Я тоже все життя мріяв про якесь нормальне прі­звище, або. . . - Це. . . взагалі-то. . . прі-і-ізвисько, я навмисне розтягував слова, даючи підсікача його скоромовці. - Ой, прізвисько? Ха, а я думав - ім'я! А в тебе одночасно два прізвиська - Менделєєв і Джим? А чому ти Джим? Це ніби від Дмитра?») Характерними особливостями таких прізвиськ є мотивованість, осмисленість внутрішньої форми, значущість. Насамперед тут міститься вказівка на диференційну ознаку денотата, яка відіграла про­відну роль при утворенні прізвиська. Найчастіше персонаж отримує прізвисько через особливі озна­ки, що відрізняють його від інших персонажів. Л. Дереш часто сам розкриває мотив присвоєння прізвиська героя. Поява таких ЛХА зобов'язана авторській іменотворчості та усуненню цензури, що дозволило автору запозичити їх із сучасного українського антропонімікому і тим самим розши­рити спектр української літературно-художньої антропонімії [2, 133].

Характерною прикметою онімійного почер­ку Л. Дереша є стирання усталених відмінностей між прізвищами та прізвиськами. У романі «На­мір!», де прізвища і прізвиська часто виконують характеристичну функцію, розрізнити їх за фор­мою іноді неможливо. Так, головний герой роману Петро П'яточкін - «хлопчик із феноменальною памяттю», «крутизна тай годі». Називаючи героя таким прізвищем, Л. Дереш якби грається з на­звою. «Петро П'яточкін - тільки одна з можливо­стей, котра була реалізована. Я був іншою люди­ною, з іншою біографією, з іншим ім'ям. Запиту­ється, хто ж я тоді зараз? Не знаю. Я той, хто може

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні