Літопис першого століття українського кіно

Літопис першого століття українського кіно

Буває читання-пригода або читання-подорож; буває читання сумлінна праця; буває і читання- спілкування, співжиття, довготривалий обмін питаннями та відповідями між читачем і автором, який насилу можна зупинити.

 400-сторінкова "Історія українського кіно" Любомира Госейка, що її видано 2001 року у Франції, провокує всі ці можливі способи знайомства з нею водночас.

Бо ж маємо перед собою першу зв'язну, послідовну, повну (наскільки можливо), неупереджену (теж наскільки можливо) історію побутування на теренах України мистецтва кіно - від його появи до його столітнього ювілею. Авторка передмови до книги, історик радянського кіно Ф. Навайль, вважає це видання унікальним у своєму роді, найповнішим з усіх, що робилися на таку тему будь-коли і будь-де, з Україною включно. Це правда: відомості про фільми, які читач (хоч професійний, хоч і просто зацікавлений) шукає вперше або хоче собі нагадати, про режисерів, сценаристів, акторів, чий творчий шлях він хоче собі уявити, разом із датуваннями, атрибуціями та стислими критично-естетичними характеристиками, - все це у книзі легко відшукати за покажчиками або за роками. Отже, перш за все вона спроможна слугувати енциклопедичним довідником. Ця роль у книги Л. Госейка буде навіть для тих, хто не спроможеться прочитати її всю, підряд; але і після прочитання роль ця у книги залишиться, бо зібраний у ній масив інформації не те що поверховим, а й коротким інтенсивним читанням не вичерпати.

Проте не вичерпати її і тим читанням-співжиттям, регулярним, та неминуче фрагментарним спілкуванням, що є долею енциклопедій. Книга має власну наративну структуру, композицію, сюжетику; в її часо-просторі живуть герої й персонажі, заради знайомства з якими варто зважитись на читання-пригоду, читання-подорож.

Мандри кіномистецтва шляхами України, що до них прилучається читач, починаються навіть не 18 серпня 1896 року, у день першої демонстрації в Одесі винаходу братів Люм'єрів, а у 1893-1894 роках, коли здійснюють свої перші досліди з фіксації на плівці та показу рухомих зображень Й. Тимченко і М. Фрейденберг (там же, в Одесі). Відомо, що кіно, як будь-який великий технічний прорив, винаходили приблизно одночасно у декількох місцях (наприклад, у Німеччині) і що пріоритет Люм'єрів стосується скоріш за все вдалої комерційної "розкрутки". На перших же сторінках "Історії українського кіно" маємо черговий доказ цього: винахід місцевих інженерів "після кількох конфіденційних показів нікого не зацікавив.

. " (Р. 9); але всього рік або два по тому місіонери новонародженого кінематографа французькі оператори П. Декор і М. Шапюї, ". . . прибувши до Одеси 17 серпня 1896 року, побачили, що вони у місті вже четверті" (Р. 10). Місцеві "пірати" встигли привезти й розтиражувати паризьку новинку. Конкуруючи з ними, французи швидко втягуються у ту мандрівну версію існування кіно, яку виразно змальовано у розділі, присвяченому першим крокам нового мистецтва в Україні (до початку 1920-х років).

Не беруся судити, наскільки відомості, що їх наводить Л. Госейко на сторінках 11-16, є новими чи специфічними; достатньо того, що вони виразні і не можуть не запам'ятатися. Кіно "усюди було мандрівним на початку століття" (Р. 11); а проте який автентичний вигляд мають бандуристи-акомпаніатори власних стрічок Д. Гамалій та Д. Байда-Суховій, що до 1912 року мандрують разом, потім розходяться й у

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні