Литовські статути, як стародавні пам'ятки України

План

Вступ.

1. Експансія литовців на Україну.

2. Литовські статути, як стародавні пам’ятки України.

3. Литовські статути з юридичної точки зору.

Література.

 

Протягом тисячоліть Україна була тиглем таких могутніх політичних формувань, як скіфська, сарматська та Київська держави. Її люд – господар власної долі – справляв вплив, нерідко вирішальний, на життя сусідів. Цивілізації, що розвивалися на Україні, перебували на авансцені культурних і суспільно-економічних подій усієї Східної Європи. Однак занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. Із цього часу українські землі більше не становитимуть серцевину важливих політичних об’єднань, а доля населення України, за винятком кількох коротких термінів національного самоствердження, вирішуватиметься у таких далеких столицях, як Варшава, Москва чи Відень.

З культурної та економічної точки зору статус України також занепадатиме до рівня важливої, та все ж периферійної провінції, а ї еліта асимілюватиметься з культурою та політичними системами чужоземних володарів. Населення України, що не тільки перестало бути панівним, а й саме потрапило в неволю, тепер боротиметься й за політичне самовизначення, й за власне існування як окремої етнічної та національної спільності. Ця боротьба стала – й до наших днів лишається – однією з основних тем української історії.

У ХІV ст. Історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали відноситися її сусіди – Литва, Польща та Московія. Ці суспільства дуже швидко розросталися, і ї, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні

Стародавній Київ залишався тут лише блідою тінню своєї колишньої слави. Крім православного митрополита, що у 1300р. виїхав до процвітаючих центрів північного сходу Босії та зрештою осів у Москві, місто покинули багато бояр і великих купців. Протягом тривалого часу Київ не мав свого князя. Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. Отже, Україна, наче дозрілий плід, чекала наступного завойовника.

Серед перших, хто скористався цією можливістю, були литовці. У середині ХІІІ ст. князь Міндаугас (Міндовг) об’єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об’єднаними, ніж будь коли. У перші десятиліття ХІV ст. під проводом князя Гедимінаса (Гедиміна) вони рушили на Білорусію. А у 1340-х роках, під час правління його сина Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що „вся Русь просто повинна належати литовцям”, вони вступили на українські землі.

До 1350-х років Альгердас поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, у 1362р. його військо зайняло Київ. У 1363р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Його утворення

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні