Литовські статути, як стародавні пам'ятки України

суспільства. Копний суд передавав справу як до вищої інстанції — до суду громадського туди ж можна було й апелювати на його вироки.

Більшість дослідників відносить початок копного права до часів "Руської правди", себто до XI—XII століть, і взагалі підкреслює тісний внутрішній зв'язок між копкими судами й громадськими вічевими судами старої Русі

Кодифікаційний процес Великого князівства Литовського продовжувався У 1588 році затверджено нову, найбільш розроблену редакцію статуту, відомий під назвою "Новий". В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальних відносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальні норми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне право охороняло монополію земельної власності шляхти.

Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.

Велике значення проведеної тоді роботи знайшло відображення в тому що кодифіковане право на століття пережило саме Велике князівство Литовське. Воно ще в 1819 році друкувалося як збірник чинного законодавства. Для Лівобережної України воно було чинним мало не до половини ХIX століття. Такого б довголіття законодавству, що приймається зараз.

Литовські статути-Це правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Джерелами Литовських статутів були:

звичаєве право Литви, Білорусі, України, Польщі;

«Руська правда»;

Судові постанови;

Поточне законодавство;

Німецьке, польське, римське право.

Протягом XVI ст

здійснено три видання цих законів: 1529 року(«Старий статут»), 1566 року (Волинський) та 1588 року («Новий»). Найдосконалішим серед них був кодекс від 1588 року. Він діяв, зокрема, у Київський, Подільській та Волинській губерніях до 1840 року, юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька й частина Хмельницької обл. ) та Придніпров'Ї. Цей статут був написаний старобілоруською мовою, а 1614 року його переклали й видали польською, згодом-французькою, латинською та іншими мовами. Норми Литовських статутів були спрямовані на захист приватної власності (особливі земельної),вони закріплювали станові привілеї землевласників та визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства.

Литовські статути 1529-1566рр. зберігали непорушними етнічні відмінності підвладних народів (на момент написання Литовських статутів 1529 року під владою Великого князівства Литовського опинилися землі Білорусі, України та частково Московської держави): руська мова (Староукраїнська й старобілоруська книжні мови) уважалася в Литві державною, православна церква посідала панівне становище в духовному житті населення. Проте вже в цих державних актах юридично закріплювалося право литовських великих князів та польських королів розпоряджатися землями в інтересах шляхти, жалувати їм грамоти на володіння землями.

Литовські статути 1529 та 1566рр. узаконювали привілейоване становище шляхтичів та магнатів: пани отримували юридичне право на отримання шляхетських звань, державних посад і звільнялися від повинностей і сплати податків. Ці закони поклали початок закріпленню селян. Так, наприклад, за Литовським статутом 1529 року мисливський собака оцінювався в два рази дорожче за «мужика тяглого».

Після підписання третього Литовського статуту 1588 року та постанови сейму Речі Посполитої 1573 року селянство стало остаточно закріпаченим і повністю залежним від влади феодала. З цими двома законами:

польські пани стали власниками всіх земель Речі Посполитої;

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні