Людина, що грає Йогана Гейзінга (1872-1945)

Думки про те, що психологія стане провідною дисципліною у XX столітті, мабуть, реалізувалися таким чином, що психологія почала пронизувати всі дослідження людського буття. Ми вже бачили, що праці з історії, виконані А. Тойнбі, мають значну психологічну базу. Це стосується також історика культури? нідерландського вченого Йогана Гейзіyги — професора Гронінгенського університету (з 1905 p. ), а також Лейденського університету – з 1915 р. Помер Гейзінга у вигнанні 1 лютого 1945 p. , передчуваючи близьку перемогу над німецькими окупантами.

Із праць Гейзінги слід зазначити "Осінь середньовіччя" (1919), "Людина, що грає" (1938), "Нідерландська культура у XVІІ столітті" (1941), "В тіні завтрашнього дня" (1935); "Зганьблений світ" (1945).

Підзаголовком книги "Людина, що грає" (Homo hidens) є "Досвід визначення ігрового елементу культури". За старою історично-культурною традицією людину називали Homo sapiens, а далі Homo faber, хоч і тварини теж дещо створювали. Homo ludens має зайняти в історії культури належне місце поряд із Homo faber .

Гра виступає як специфічний фактор усього, що оточує людину в світі. Гейзінга зазначає, що він упинено йшов шляхом визначення того факту, що людська культура виникає і розгортається саме як гра. Остання розглядається як явище культури та аналізується засобами культурологічного мислення. Хоч автор і зауважує, що утримується від психологічної інтерпретації гри, проте за своєю суттю дане дослідження у своїх засадах є психологічним, а саме виконане в галузі історичної психології та вільно корелює з психологією дитячої гри.

Перше питання, яке висуває Гейзінга, — це природа і значення гри як явища культури. Починаючи від біологічних основ гри, автор завершує розгляд цього питання проблемами зв'язку гри, вірувань та містеріальних дій.

Гра передує культурі, адже грають і тварини. Але гра переходить межі біологічної природи істоти. Смисл гри має певний "імматеріальний" елемент

Гейзінга критикує визначення гри (зокрема ті, що мають місце у психології), які не розкривають її первинної якості. Природа дала нам гру "з її напругою, з її радістю, з її жартом і гумором. Німецькі слова grap (жарт) і witz (гумор) найточніше виражають смисл гри. Вона є надмірність, і духзнімає всезагальне детермінування. Буття гри має супралогічний характер нашого становища у Всесвіті.

Гейзінга хоче піднестись у тлумаченні гри над біологією і психологією, але водночас повертається до останньої, не бачачи того, що предмет психології сам себе розширює у розкритті змісту гри, зокрема такого змісту, який надає їй сам Гейзінга. Гра — це певна якість діяльності, а остання є суттєвим об'єктом психології. Крім того, постання історичної психології в кінці 40-х років дає можливість кваліфікувати працю Гейзінги саме як психологічну.

Гра виходить за межі певної культури, певного світогляду. "Гру не можна заперечити. Можна заперечити майже всі абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога. Можна заперечувати серйозність. Гру — не можна. . . Гра — "позарозумове заняття".

Гра спирається на дію з певними образами, на певне "переображення дійсності і тому виступає як фактор культурного життя". Мова і міф мають ігровий смисл. Ранні суспільства відправляють свої священнодійства у формі гри і досягають усвідомлення можливості свого благополуччя.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні