Людина та світ у поемі Мільтона «Втрачений рай»

вже наближалися революційні події, Мільтон повернувся додому. Він взяв участь у політичній боротьбі, спочатку виступивши як публіцист проти єпископа, але поступово зміцнив свої зв’язки з індепендентами. В середині 40-х років Мільтон зблизився з ведучими колами індепендентів, а з кінця 40-х років став прямим виконавцем їхніх доручень. В 50-х роках Мільтон виконує величезну роботу «Латинського секретаря» індепендентської республіки – консультанта з питань міжнародної політики. Від непосильної праці слабшає і гине зір Мільтона, але, не рахуючись ні зі станом здоров’я, ні з погрозами  ворогів, він продовжує свою діяльність. Реставрація 1660 року поставила поета в тяжкі умови. Йому погрожує смертельна страта, контрибуція розорила його. У своїх памфлетах роялісти постійно і беззаборонно висміювали і ображали захисника республіки, який майже в злиднях продовжував боротьбу проти феодально-аристократичної реакції, що тимчасово отримала перемогу в 60-х роках. Його поетична діяльність в 60-70-х роках – період створення найбільш значних художніх творів, новий етап творчості сліпого поета. Переслідуваний ворогами, але не зломлений, не заляканий, він продовжував зберігати глибоку віру в кінцеве торжество республіканського ладу. Помер Мільтон у Лондоні в 1674 році за місяць до свого 66-річчя.

Сюжет поеми «Втрачений рай»

Творча спадщина Джона Мільтона велика і неоціненна, але все написане Мільтоном, при безсумнівній майстерності, меркне поруч із його шедевром – поемою «Втрачений рай». Ще в студентські роки поет задумав створити епічний добуток, який прославив би Англію і її літературу

Спочатку він припускав оспівати в епосі легендарного короля Артура. Однак у пору запеклої боротьби проти монархії задум «Артуріади» став для нього неприйнятним.

Сюжет «Втраченого раю» автор почерпнув із Біблії. Саме звертання Мільтона до джерела, з якого англійський народ запозичив «мову, страсті й ілюзії» для своєї буржуазної революції, було сповнене глибокого змісту: в обстановці реакції, яка перемогла, поет ніби заявляв про те, що дух революції не вмер, що її ідеали живі й незнищенні.

Старозавітний міф про гріхопадіння перших людей, покладений в основу «Втраченого раю», привертав до себе увагу письменників і до Мільтона. Цей же міф використали у своїх творах французький поет-протестант Дю Бартас, голландський автор Гуго Гроцій, знаменитий голландський письменник Йост ван ден Вондел. Всі вони тією чи іншою мірою вплинули на англійського поета.

Але чим би не був зобов’язаний Мільтон своїм попередникам, його велична епічна поема являла собою явище безперечно оригінальне: вона була породженням іншої епохи, інших історичних умов; іншими були й завдання, мистецькі, моральні, соціальні, які ставив перед собою поет, іншим був його талант. «Втрачений рай» підводив підсумки багаторічним роздумам автора про релігію й філософію, про долі батьківщини й людства, про шляхи його політичного й духовного вдосконалювання.

Поема поділяється на дванадцять «книг» або секцій, і об'єм кожної книги значно відрізняється (найбільша книга — Дев'ята, з 1189 віршованих рядків, найменша — Сьома, із 640).

Поема розвиває сюжет Книги Буття, із християнськими елементами. Історія Мільтона має дві дуги оповіді: одна про Сатану (Люцифера), котрий відіграє велику роль у поемі загалом, інша — про Адама і Єву. Оповідь починається після того, як Сатана та інші повсталі ангели були переможені та вигнані в Пекло, або (як