Людина та світ у поемі Мільтона «Втрачений рай»

відміну від матеріального образу Бога-Отця в Едемському саду).

Людина і світ в поемі

Вражає, насамперед, космічна грандіозність поеми Мільтона. Драматичні події «Втраченого раю» розігруються на тлі неозорих просторів Всесвіту. Увесь світ і людська історія постають в епосі як арена багатовікової боротьби між Добром і Злом, як поприще божественного і сатанинського начал. Мільтон малює в поемі вражаючі сцени битв небесних легіонів і оспівує перемогу Бога над Дияволом, оповідає про гріхопадіння Адама та Єви і тимчасове торжество Сатани, пророкує про прийдешнє спасіння людства і складний, але неухильний їхній шлях до вдосконалення. Так, скориставшись «мовою, страстями й ілюзіями, запозиченими зі Старого завіту», він приходить до оптимістичного висновку про неминуче торжество Добра у світі, висновку, особливо актуальному в «злі дні» Реставрації.  

Людина зображується у поемі «Втрачений рай» як істота, що стоїть в центрі світобудови: на «сходах Природи» вона займає середнє положення між чуттєвим, тваринним світом і світом ангелів. Вона – найвища із земних істот, намісник Бога на Землі, вона змикає воєдино нижчу і вищу сфери буття. Перед Адамом і Євою відкривається світлий шлях духовного піднесення, за їхньою спиною розверзається похмура безодня, що загрожує поглинути їх, якщо вони зрадять Бога. Древо пізнання добра і зла, що росте в серці Едему, є символом наданої першим людям свободи вибору. Його призначення - випробувати віру людей у Творця.

Органічно включена до загального непорушного порядку, Людина стає точкою заломлення протиборчих впливів, випромінюваних могутніми космічними силами. Поет поміщає своїх героїв - як у просторовому, так і в життєво-етичному відношенні - в самому центрі Всесвіту, на півдорозі між Емпіреєм і Пеклом

За Мільтоном, люди самі відповідальні за свою долю: наділені розумом і вільною волею, вони повинні кожну мить свого життя вибирати між Богом і Сатаною, добром і злом, творенням і руйнуванням, духовною величчю і моральною ницістю.

На думку поета, Людина споконвічно прекрасна. Вона створена всеблагим і премудрим божеством, в ньому немає і не може бути вад. Адам - втілення сили, мужності і глибокодумності, Єва - жіночої досконалості і чарівності. Любов Адама і Єви - ідеальне поєднання духовної близькості і фізичного потягу. Життя перших людей у земному Раю просте, рясне і прекрасне. Щедра природа в надлишку обдаровує їх усім необхідним. Лише порушивши заповідь божу, скуштувавши заборонений плід, Адам і Єва позбавляються безсмертя і блаженства, дарованих їм при створенні, і прирікають рід людський на тяжкі випробування.

Неважко помітити, що образи перших людей задумані Мільтоном як втілення релігійного та гуманістичного ідеалу, тобто як ідеальні образи людей, оскільки вони постають як покірні Богу мешканці раю. Проте зрештою вони виявляються в зображенні поета більш людяними, більш близькими до гуманістичної норми саме після гріхопадіння і вигнання з райського оселі.  

     Безтурботна картина буття перших людей в раю виразно протиставлена ??в поемі картині бурхливого, збентеженого, драматично приголомшеного світу. Адамові і Єві в ролі безгрішних мешканців Едему невідомі протиріччя, ворожнеча, душевні терзання. Вони не знають тягаря непосильної праці і смерті. Але їх блаженство ґрунтується на покірності волі божої, припускає відмову від спокус пізнання і нерозривно пов'язане з обмеженістю

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні