Людина та світ у поемі Мільтона «Втрачений рай»

райської ідилії. Ідилічний світ руйнується, як тільки в нього вривається Сатана.  

Цікаві в поемі мотиви непокори перших людей правиці божій: скуштувати заборонений плід спонукає Єву невгамовна жага знання. Адам же робить фатальний крок із співчуття та любові до Єви, хоча й усвідомлює, що своїм вчинком ставить «людське» вище «божеського». Не менш самовіддано Єва після гріхопадіння Адама пропонує повністю прийняти на себе загрожуючу їм обом кару. Перші люди справді великі в ту хвилину, коли напередодні трагічних змін, що на них очікують, в гордій самоті протистоять всім силам Неба і Пекла. З співчуттям малюючи сцену гріхопадіння, Мільтон впритул підходить до виправдання вчинку своїх героїв, яке не узгоджується з церковною концепцією.  

Вустами Адама, мимовільного глядача грізного «фільму століть», Мільтон засуджує соціальні лиха, які розтлівають людську душу: війни, деспотизм, феодальна нерівність. Хоча поет, описуючи пророчі видіння героя, формально залишається в рамках біблійних легенд, він, по суті, розвиває в останніх книгах поеми свою концепцію історичного процесу – процесу стихійного, сповненого трагізму і внутрішніх протиріч, але який неухильно пробиває собі шлях вперед.  

Мільтон втілює свою філософію в релігійній формі, але це не повинно затулити від нас новизну та історико-літературне значення його концепцій: поет був найближчим попередником просвітителів і в прославлянні праці як головного призначення людського буття, і в захисті прав розуму і прагнення до знання, і в утвердженні ідей свободи і гуманності. Для багатьох поколінь читачів «Втрачений рай» став філософсько-поетичним узагальненням драматичного досвіду людини, що в муках набуває своє справжнє єство і що йде, серед лих і катастроф, до духовного просвітлення, до заповітних ідеалів свободи і справедливості.  

Поема Мільтона була найбільшою і чи не найталановитішою з численних спроб письменників XVI-XVII ст

відродити епос в його класичній формі. Вищим зразком служили Мільтону епічні поети античності - Гомер і Вергілій. Дотримуючись їх, автор прагнув намалювати у «Втраченому раю» універсальну картину буття: битви, що вирішують долі народів, піднесені образи небожителів і людські обличчя, а також різні побутові подробиці. Поет скрупульозно відтворює композицію античних зразків, широко використовує характерні для епосу прийоми гіперболізації, постійні епітети, розгорнуті порівняння.

На відміну від своїх вчителів, Гомера і Вергілія, поет хотів створити твір, що не обмежений конкретно-історичною тематикою, але має всесвітні, загальнолюдські масштаби. У цьому відношенні задум Мільтона був співзвучний задумам іншого його попередника - великого Данте, який, як і він, творив на рубежі двох епох, як і він, присвятив життя боротьбі і поезії. Подібно автору «Божественної комедії», поет прагнув надати своєму твору характер всеосяжного, придатного для всіх часів символічного зображення того, що було, є і буде.

     Майстерність Мільтона-художника позначилась особливо яскраво в описі діючих осіб поеми. Мільтон поступово розкриває різнобічні образи своїх героїв. Так, наприклад, показавши спочатку Адама і Єву разом, Мільтон характеризує їх окремо, використовуючи прийом своєрідного звуження, обмеження картини: спочатку весь Едем, слідом одну із його галявин, далі – людей, нарешті, окремо Адама і окремо Єву.

     Адам, яким він є описаний у Мільтона, - втілення доблесті, мудрості, мужності. З цими якостями поєднана жива людська привабливість Адама, що одухотворює його

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні