Людина та світ у поемі Мільтона «Втрачений рай»

його сина і ангелів.

Переходячи від космічних масштабів до опису психології людини, роблячи духовний світ героїв основним об’єктом зображення, Мільтон виводив свою поему із русла епопеї. Досі, як і належить в епосі, події все ж домінували над персонажами, але в дев’ятій книзі багато що змінюється. Епічна передісторія поступається місцем гострому драматичному конфлікту, в ході якого змінюється сама сутність людини. Герою епопей 16-17 століть не властиво змінюватися. Це цілісний, закінчений образ, вираження усталеної соціальної традиції. Але Мільтон прагне якраз до того, щоб показати, як змінились герої поеми в результаті подій, що відбуваються. Адам і Єва, вигнані з раю, піднімаються на нову, вищу ступінь людяності.

В дев’ятій і частково десятій драматичний елемент домінує над епічним.
Переродження ідилічної людини в трагічного героя, вихід із пасторалі до суворої дійсності (а це і є головна тема епопеї Мільтона) відбувається саме тут. При цьому Мільтон особливу увагу приділяє опису переживань Адама і Єви в момент гострої кризи.

Відомим протиставленням літературно організованої мови Сатани є мова Адама – порівняно бідна за словником, але лаконічна та енергійна. В ній Мільтон намагається розкрити духовний світ тої щирої і ще недосвідченої істоти, якою є людина до гріхопадіння.

Новаторство Мільтона

Заслуга Мільтона полягала в тому, що він першим у світовій літературі висвітлив образ Сатани

Стислі й стримані рядки Святого Письма поет наснажив вільним подихом живого життя з його яскравими барвами, чарівними звуками і рухами — від могутніх катаклізмів небесної битви янголів і сатанинського війська, створення землі і всесвітнього потопу до найніжніших дотиків і порухів у раю. Ця бароково-містеріальна насиченість динамікою рухів, звуків, кольорів, просторовими ефектами передалася й Гетевому "Фаусту".

Традиційні персонажі середньовічної містерії — Бог, Адам, Єва, диявол, янголи — набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобразив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, могла виявитися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра і зла (типова барокова думка). Так, Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жадоба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання зробили Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чергу — Фауста з твору Гете.

Мільтон ввів до матеріального плану свого твору ідею провіденціалізму — мотив, поширений в добу зміцнення ренесансних держав. У такому творі описувалася вирішальна історична подія минулого, яка приводила світ (суспільство) до сучасного його стану. Провіденціальний план поеми автор різко розвів вихідну точку подій як причину (гріхопадіння Адама і Єви) і точку зору поета-спостерігача як історичний наслідок. На відміну від "буденних пороків" у Дантовій поемі, гріхопадіння прабатьків визначало долю всього людства на землі.

Мільтона, як барокового мислителя, більше захоплювала проблема людського сумління і самоусвідомлення. Подібно до Дайте, який з погляду гуманності визнав за грішниками у Пеклі право на

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні