Людина в економіці

центральній владі (об’єкти власності передаються органами народовладдя у відання державних органів на умовах використання з делегу­ванням відповідальності);

муніципальна, комунальна власність, яка передана органами народо­владдя у відання і розпорядження місцевих державних органів;

колективна власність, яка є неподільною частиною власності загально­народної, переданої (викупленої або орендованої) у відання і розпорядження трудових колективів (так звані «народні підприємства»);

корпоративна приватна власність, яка утворюється на основі майна з пайових внесків асоційованих власників, що використовується ними за власним розсудом з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю);

спільна пайова власність, яка існує на основі спільного майна, утворе­ного пайовими внесками співвласників, які розпоряджаються ним за власним розсудом з дотриманням відповідного законодавства (так звані повні та коман­дитні господарські товариства, або спілки, виробничі кооперативи тощо);

індивідуальна приватна власність, яка існує у вигляді майна, речей, інформації, належних особисто індивіду і використовуваних на власний розсуд з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (індивідуальні підпри­ємства, власне діло тощо).

Саме відносини власності є визначальними у створенні соціального сере­довища господарської діяльності. Це відображається у результатах господарю­вання. Великий шотландський економіст XVIII століття, творець економічної науки Адам Сміт, маючи на увазі значення приватної власності, писав, що «людина, яка не має власності, не може мати інших інтересів, ніж їсти побільше і працювати поменше». Мотивація до праці людини без власності або зовсім незначна, або взагалі відсутня. Цей теоретичний висновок підтвердився практи­кою господарювання країн (зокрема, й України), де до відносно недавнього часу безроздільно панувала суспільна (державна) власність, яка сприймалася як «нічийна». Приватна ж власність створює умови вільної конкуренції і спонукає власників до ініціативної, творчої і більш результативної праці.

Соціально-економічні відносини утворюють ядро, серцевину будь-якої еко­номічної системи, визначаючи економічну природу і тип існуючого економіч­ного ладу.

Економічні відносини власності завжди мають свою правову форму

Правовий (юридичний) зміст власності відображає право суб’єкта власності на володіння, розпорядження і використання об’єкта власності, а також відповідальності за нього.

Водночас, економічні відносини власності потрібно відрізняти від юри­дичних (правових). Якщо економічні відносини власності відображають відно­сини між людьми з приводу володіння, розпорядження об’єктами власності (економічними ресурсами і життєвими благами) та їх використання суб’єктами власності, то юридичні вказують на став­лення людей до речей (суб’єктів вла­сності до її об’єктів).

Варто відзначити, що відносини власності визначають стосунки розподілу господарських і споживчих благ.

Розподіл ресурсів (господарських благ) і споживчих благ відбувається насамперед за власністю. Тому відносини розподілу також включаються до соціально-економічних відносин, як і відносини стосовно відтворення (без­перервного повторення) суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – стосунки між людьми з приводу поділу та кооперації праці, комбінування виробництва, його технології і орга­нізації, обміну ресурсами та благами.

До організаційно-економічних стосунків відносять передусім відносини виробництва та обміну.

Виходячи з цього, можна поглибити зміст організаційно-економічних від­носин, які, таким чином, є відносинами з приводу трудової діяльності, грошо­вого та товарного обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, менеджменту та мáркетингу, банківської, біржової, страхової справи тощо (у цьому переліку відображено елементи поділу і кооперації праці, організації

1 2 3 4 5