Лютеранство, чеське братство, антитринітаризм і социніанство

Липинського, якраз і робив ставку на “кадри нової аристократії”, розуміючи, “що не ”чернь”, національно зовсім індиферентна, і не Січ Запорожська, якою все можна було колотити в усі боки, дасть оту потрібну для устояння проти Москви силу”. Продовжувачем цієї орієнтації виступив Іван Виговський, а його однодумцем — Юрій Немирич. Однак більшість козаків, насамперед нижча верства, не підтримала їхніх планів, повставши проти Виговського. Від рук козаків у 1659 р. (за одними даними, під Биковим, за іншими — під Свидовцем28) загинув і Юрій Немирич.

Цілком можна погодитися з тим, що “ідея Немирича про державу як федеративний союз республік була сама по собі проґресивною і могла виникнути в умовах Польщі й України лише з позицій социніанства… Ранньобуржуазна за своїм змістом, вона не могла бути реалізована в тогочасних історичних умовах…”.

Таким же незрозумілим, навіть порівняно з іншими протестантськими течіями, було для православного населення України социніанське вчення. На теренах Речі Посполитої социніанство досягло остаточного ідейного завершення, такого теоретичного рівня, який робив його найрозвинутішою у ХVII ст. релігійно-філософською системою. Социніанство стало релігією інтелектуальної, вільнодумної еліти, чужою традиціям православної України.

Особливістю социніанського вчення у Речі Посполитій порівняно з європейським антитринітаризмом став його міцний зв’язок із місцевою раціоналістичною думкою. Насамперед — у розв’язанні проблеми надприродного. Симон Будний намагався всьому чудесному дати реальне пояснення, взяте з природного світу; те, що суперечить людському досвіду, здоровому глузду, він відкидав або називав “звичайними пльотками”. За Фаустом Социном, біблійні чудеса також не мають нічого надприродного, їм можна дати цілком буденні пояснення. Якщо ж пояснення неможливі, то згадане у Біблії чудо — вигадка

Як Феодосій Косой, Симон Будний і Павло Ґжеґож, Фауст не вірив у безсмертя душі.

Ще більша спорідненість вчення социніан з релігійним раціоналізмом стосовно Святого Письма. За їхнім символом віри, викладеним у творі, відомому як “Раківський катехизис”*, Божественна істина ясна і зрозуміла кожній людині. А те, що у ній містяться суперечності, — наслідок суб’єктивізму, недосконалості людей, котрі записували Боже Слово. Як же тоді розпізнати, що в Біблії істина, а що — ні? На думку Фауста, необхідно керуватися власним розумом, не надіючись на чийсь авторитет. Тобто, социніани не просто висували вимогу осмисленого і навіть критичного ставлення до Біблії, а взагалі обґрунтовували вищість розуму над вірою. Це твердження могло привести до висновку про вищість людської природи над Божественною. Як атеїзм зрозумів їхнє вчення французький мислитель ХVII ст. П’єр Бейль. Філософський раціоналізм і деїзм побачили в социніанстві інші автори. “Система Социна просто віддаляє Бога від людини і робить їхні відносини суто інтелектуальними”, “це чистісінький раціоналізм, хоч і заснований на Євангелії”. І дійсно, якщо у Новому Заповіті Фауст Социн ще бачить прояви Богонатхненності (хоча не в усіх його розділах), то Старий Заповіт, на його думку, взагалі має лише історичне значення. В результаті значну частину біблійного матеріалу, всі таїнства і одну з провідних християнських ідей — ідею Бога-промислителя — социніани відносили до сфери людської фантазії. Однак, це все ж таки не означало атеїзму. Социніани залишалися людьми віруючими, котрі тільки з раціональних позицій переглядали християнське вчення, роблячи при цьому чимало вільнодумних висновків.

Социніанське співвідношення

Схожі роботи