Лютеранство, чеське братство, антитринітаризм і социніанство

застав тільки двох проповідників, не ”заражених” аріанськими поглядами .

Лідери кальвінізму, схвильовані розвитком подій, намагалися зупинити процес внутрішнього розколу. Впродовж 60-х років скликаються синоди у Сломниках (1554), Хренчицях і Козьмінках (1555), Сецимині та Пінчуві (1556), Бересті (1558), Ксенжку (1650), Буженінах (1561), Рогові (1562). Тут проводилися жваві диспути між прихильниками обох сторін. Однак з кожним синодом і колоквіумом прірва між ними збільшується. На синоді у Кракові 1562 року антитринітарії заявили про рішучий розрив із кальвіністами, а на синоді у Мордах цього ж року виступають вже окремою протестантською партією. Бурхливий диспут на Піотрковському синоді у 1565 р. підтвердив остаточний розкол, і з того часу кальвіністи оголосили відкриту війну антитринітаріям, по суті, підтримуючи католицьку церкву у її переслідуваннях польських (у Литві — литовських) братів. На православних теренах польсько-литовської держави антитринітарії знаходять підтримку місцевої єретично-раціоналістичної течії. Взагалі, вже з середини 60-х років ХVI ст. відбувається поступове злиття “західного” і ”східного” потоків ренесансно-реформаційного руху. І хоча впродовж 60-70-х років цей рух перебував ще у стадії ідейного та організаційного оформлення, він зафіксував новий етап в еволюції східнослов’янського релігійного вільнодумства. У цей час єретичні течії, що вийшли з надр православ’я, остаточно зблизилися з протестантизмом.

У своїй історії в Україні антитринітаризм проходить два етапи. Перший — середина 60-х-70-і роки ХVI ст. — постійно “нагадує” йому про глибинний зв’язок з єретичною традицією

У цей період антитринітарна проповідь в Україні мала радикально-критичну спрямованість і не спиралася на струнку догматичну програму. В ній зберігся яскравий соціальний мотив. Порівняно з класичним протестантизмом це зумовило особливу привабливість антитринітаризму для середньої і навіть нижчої соціальної верстви, звідки фактично вийшли його перші місцеві проповідники.

Андрій Любенецький, описуючи початок антитринітарного руху в Речі Посполитій, змальовує сум’яття релігійно-філософських і соціально-політичних ідей, яким супроводжувалось ідейне й організаційне становлення течії. Найактивнішу роль у цей період у ній виконували прихильники соціально-радикальних ідей і вчення анабаптистів (його у 60-х роках підтримували Мартін Чехович, Лаврентій Кришковський, Ян Немоєвський), котрі на синодах антитринітаріїв у Ланцуті, Скринні, Мордах, Венгрові влаштовували жваві дискусії з представниками поміркованого крила течії.

Одним із головних виразників радикального напряму в антитринітаризмі був Петро Гонезій або Петро з Гонендза (бл. 1530-1572), родом із Підляшшя. Навчався у Краківському університеті, потім в Італії, Швейцарії, Моравії. У Падуанському університеті читав лекції з софістики. Там ознайомився з працею Міґеля Сервета ”Відновлення християнства”. З листом від польських братів приїжджав у Віттенберґ до Меланхтона, якому запропонував свій твір “Про сина Божого, людину Христа”. Працю прочитав також Петро Вергерій і назвав її ”жахливою”, де “вчення аріан виступає в оновленому вигляді” .

Як антитринітарій, Петро Гонезій, насамперед, піддає критиці догмат Трійці. Виступаючи на Сецимінському синоді (1556), він проголошує: “Я вважаю, що триєдність, єдиносутність, поєднання сутності і таке інше… є вигадкою людського розуму, і тому вони повинні бути… відкинутими, щоб повернутися тільки до Святого Письма, котре становить найнадійнішу основу віри”. На синоді у Бересті (1558) Петро Гонезій заперечував обряд хрещення немовлят. Це, на його думку, не відповідало ранньохристиянським звичаям, не випливало з Біблії, суперечило здоровому глуздові.

Більшість промов і творів (наприклад, ”Про

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи