Лютеранство в Україні
Лютеранство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера.
Лютерани — одне із основних напрямів католицизму, що виникло підчас Реформації у XVI ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (1483—1546). Відкидає папську владу, а єдиним авторитетом визнає Святе письмо — Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині безпосередньо Богом, без посередництва церкви. Головну увагу лютерани приділяють не обрядам, а проповідям. На сьогодні налічується понад 70 млн. лютеран (Німеччина, Скандинавія, США та ін. ). На території СРСР існували естонська і латвійська євангелістсько-лютеранські церкви, на чолі яких стоять єпископи, обрані самими віруючими.
В лютеранській церкві, зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах нема ікон та розп'ять. Центральне місце в богослужінні займає
Лютеранство в Україні
Лютеранство – одна з традиційних протестантських течій в Україні, відоме зі середини XVI ст. – на Волині, Галичині, Київщині, Поділлі, Побужжі. До цієї течії належали деякі представники української шляхти (Радзивіли). Обговорювалася можливість унії лютеран із православними
Історія на українських теренах
Першою організаційно оформленою нововірчою течією в Україні стало лютеранство, що з’являється у 30-40-х роках XVI ст. І хоча до цього часу зафіксовано існування інших протестантських осередків, якихось даних стосовно їхнього членства та характеру діяльності не збереглося. Йдеться, зокрема, про громаду анабаптистів, яка у 1536 р. існувала у Володимирі-Волинському. Зустрічаємо відомості і про гуситів у колі Яна Спитка з Мельштина — володаря селищ і містечок в Галичині.
Небагато інформації збереглося, по суті, і про лютеранство в Україні. Його сліди відшуковуються у західноукраїнському регіоні, передусім, на Волині, що межувала з білорусько-литовськими землями, які вже у 20-30-х роках стали центром протестантських впливів у східнослов’янському регіоні. 1539 року у Вільні відкривається школа на 50 учнів при існуючій лютеранській громаді, ректором якої був Авраам Кульва (Кульветіс), литовець, колишній ксьондз, згодом доктор церковного і державного права, слухач Краківського та Сієнського (в Італії) університетів, близько знайомий з Філіппом Меланхтоном і гуманістом з Нідерландів Еразмом Роттердамським. Після едикту польського короля Сиґізмунда I проти лютеран у 1542 р. Кульва еміґрує з Литви, а на його місце прибуває новий проповідник — Ян Вінклер, котрий пропаґує лютеранство ще з більшою енергією. Вінклер знаходить заможного патрона, віленського купця Івана Морштина, в будинку якого засновує новий збір (синонім кірхи або ширше — протестантської громади у польсько-литовських землях) та школу, звідки через декілька років виходить 60 учнів. Андрій Венгерський, пізніші польські й німецькі автори наводять цілу низку імен лютеранських проповідників, добре відомих у XVI та XVII ст. в усій Речі Посполитій: Станіслав Рапеґелан, Георгій Мартін Московідій, Мартін Глосса, брати Глічнери, колишній домініканець Андрій Самуель та інші. Центрами лютеранських впливів на Україну були також Краків і Люблін, з яких дисидентська пропаганда спрямовувалася у Холмщину, Підляшшя та Галичину. На відміну від північних земель Польського Королівства, лютеранство в Україні не мало успіху, оскільки поширювалося переважно серед німців. Відомо, що вже з XIII