Лютеранство в Україні

культури. Стосовно постилли Оршака і Секлюціана, то вона була написана такою чистою мовою, що подекуди перевищувала тодішні взірці польської католицької літератури, наприклад, твори „златоустого“ Петра Скарги. В умовах, коли мирянам забороняли самостійно читати Біблію, подібна діяльність протестантів мала певний вплив і могла викликати симпатії не тільки польського населення. Адже, нагадаємо, польська мова у XVI ст. була загальноуживаною в Україні. Ян Секлюціан відомий не лише релігійними творами (а він був плідним автором: окрім згаданих праць, видав польський переклад „Катехизису“ Лютера, теологічний твір „Християнська наука“, коментарі до Послань апостолів, полемічні брошури, збірки молитов тощо), а й науковими.

У 1551 р. разом із своїм перекладом Нового Заповіту він опублікував підручник з польської орфографії, працю „Економія або господарство“ (Краків, 1545). Видавав і популяризував твори Миколая Рея та Еразма Роттердамського. У зверненні до маґістрату Кролівця з клопотанням професорської стипендії Секлюціан запевняв, що його „друки широко відомі в цілій Польщі, Русі, Мазовії та Литві і мають багатьох прихильників”. І хоча це твердження можна сприймати з певною обережністю, вплив лютеранської пропаганди на місцеве населення України — факт очевидний.

Так, на початку 50-х років XVI ст. перемиський шляхтич Христофор Пілецький відкрив кірху у своєму маєтку в містечку Ланцуті. Його приклад наслідували ще три шляхтичі-сусіди, а якийсь проповідник намовляв Юрія Язловецького, воєводу руського, вигнати домініканців з Червоногроду (на Поділлі) й у їхньому монастирі відкрити лютеранський збір. У 50-60-х роках сповідував лютеранство (до переходу в аріанство) Станіслав Лютомирський, автор польськомовного „Визнання віри християнської“, колишній перемиський канонік

За реєстром протестантських осередків в Україні XVI-XVII ст. , складеним М. Грушевським, лютеранські громади діяли у Львові (однак є „тільки глуха згадка“), Венгрові, Мордах, Нурці та Найдорфі на Берестейщині, Язлівці на Поділлі.

Членами цих зборів (окрім, звичайно, самих патронів та їх родичів-однодумців) обов’язково ставали усі підлеглі й холопи пана-нововіра. Середньовічний принцип — „чия країна, того і віра“ — на теренах України мав свою вітчизняну конкретизацію — право патронату, що було основою для юридичного й економічного підпорядкування церкви світському господареві. Наприкінці XIX ст. знайдено нові праці, видані Секлюціаном. Серед них — віршований діалог польського ксьондза з руським священиком (і хоча його авторство викликало дискусію, однак, як зазначає Грушевський, твір через це не перестає бути цікавим). У діалозі подано актуальні міжконфесійні суперечки щодо целібату, чистилища, примату Риму, форми євхаристії, молитви до святих тощо. Там, де лютеранське сповідання виявляло рудиментарну спорідненість з католицьким, „вигравав“ ксьондз; де автор діалогу згоджувався з православною доктриною, перемагав священик. Там, де лютеранство виступало як цілком відмінна релігійна модель, і ксьондзу, і священикові доводилося визнавати повну безпорадність.

Написаний у протестантському дусі, твір, проте, недвозначно спрямований на православного читача, оскільки у суперництві ксьондза і священика моральна перевага залишалася за останнім. Отже, відчувалася явна прихильність автора передусім до руської, тобто православної, віри аніж до римської. Ця прихильність, загалом, була важливою особливістю протестантського руху в Україні, що у протиборстві з католицизмом шукав союзництва у православному середовищі. Взагалі, лютеранством під час закордонних мандрів у пошуках за науками захоплювалося чимало шляхтичів з України.

Станіслав Оріховський, навчаючись у Віттенберзі, мешкав у будинку Лютера і приятелював

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні