МИКОЛА ІВАНОВИЧ ТЕОДОРОВИЧ

МИКОЛА ІВАНОВИЧ ТЕОДОРОВИЧ

Його твори з часу набуття Україною Незалежності є найбільш користованими при написанні досліджень з історії волинського краю. Навіть в сьогоднішні часи, коли науковцям є повна можливість вивчати всі відомі архівні збірки, його історико-краєзнавча спадщина не має аналогів. Але життєвий шлях цієї людини залишався відомим досі лише окремим фахівцям. З нагоди встановлення в м. Луцьку пам’ятника М. І. Теодоровичу подаємо автобіографічний нарис про його творче життя.

Видатний український історик, педагог, громадський та церковний діяч Микола Іванович Теодорович народився у 1856 р. в сім'ї православного священика губернського міста Гродно сусідньої Білорусі. В 1879 р. закінчив Литовську духовну семінарію у Вільно (нинішній Вільнюс), де готували в ті часи духовенство для православних єпархій північно-західного регіону Російської імперії. Вищу церковну освіту здобув у Санкт-Петербурзькій духовній академії, куди, як правило, направляли лише найбільш здібних семінаристів. 4 серпня 1883 р. призначений викладачем Священного Письма у званні кандидата з правом на магістра у Волинську духовну семінарію, що була відкрита з 1835 року в м. Кременці. Найбільш вірогідно, що його призначення було на Волинь було викликане недостатньо високим рівнем викладацьких кадрів у згаданій семінарії. З цього часу розпочинається волинський період у діяльності М. Теодоровича, який тривав до 1899 року. На цей час припадають перші спроби створити історико-статистичний опис Волинської єпархії

Його складання було викликане розпорядженням Священного Синоду РПЦ в травні 1850 року і в ряді східних єпархій вже було виконане.  

Після кількох таких невдалих спроб у 1850 – 60 –х р. р. , в квітні 1886 р. керівництво семінарії запропонувало М. Теодоровичу зайнятись складанням «Пам'ятної книги» парафій єпархії. Молодий дослідник, знайомлячись із статистичними відомостями благочинних, єпархіальним архівом, аналізуючи волинезнавчі сторінки в працях В. Татіщева, М. Карамзіна, М. Максимовича, зібрання документів «Архива Юго-Западной России» тощо, захопився близьким до рідної Білорусі волинським краєм і прийшов до думки скласти повний «Історико-статистичний опис Волинської єпархії». До коротких клірових описів він почав додавати історичні тексти, документи, свідчення священників, інші записи. Таким чином спочатку у «Волинських єпархіальних відомостях», а потім і окремими книгами з'явились описи 1477 парафій і церков 10 волинських повітів. Автор присвятив видання «ревнителям православия русской народности на Волыни» і здійснив його на користь «Попечительства о воспитанниках Волынской духовной семинарии». В епіграф до праці винесено слова із Іпатіївського літопису: «Молю вы, братие, аще что писахь, или нєдописахь или переписахь, исправляйте Бога ради, а не кляните». До його основних праць належать такі:п’ятитомник «Историко-статистические описания церквей и приходов Волынской епархии», зокрема, том 1, Житомирский, Новоград-Волынский, Овручский уезды, Почаев, 1888, 436 с; том 2, Ровенский, Острожский, Дубенский уезды, Почаев, 1890, 697 с; том З, Кременецкий уезды, Почаев, 1894, 696 с; том 4, Староконстянтиновский уезд, Почаев, 1899, 934 с; том 5, Ковельский уезд, Почаев, 1903, 560 с. Крім цього окремими виданнями вийшли «Город Владимир Волынской губернии» – Почаев: 1893; «Волынская духовная семинария» – Почаев: 1901; «Город Кременец, Волынской губернии: исторический очерк» – Почаев: 1890 та ряд інших, розпорошених по різних виданнях.

Кожний том подає ряд нарисів з історії повіту або міста, їх адміністративно-територіального поділу, меж, населення, ґрунтів, рельєфу, інших геолого-природничих характеристик. Описи населених пунктів повітів включають також розширені нариси про повітове місто і старовинні містечка та описи церков і сіл по благочинних округах.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10