Макс Фріш - швейцарський прозаїк, драматург і публіцист

природи театру, якому потрібен пошук, спроби, зміни. По-друге, модель пропонує відмежування від випадкових визначень, в які неминуче обертається будь-яке неминуче явлення, в ім'я показу його суті, загальнозначущого смислу. "Андорра не яка-не-будь справді існуюча карликова держава, писав Фріш,- але й ім'я моделі". Швейцарія дала матеріал для цієї моделі, і швейцарці впізнали себе в андорранцях, але впізнали себе в них й обивателі інших "нейтральних" країн, які пишаються своїм нейтралітетом як докінченою земною мудрістю.

   Той історичний факт, що саме Швейцарію оминула війна,- для М. Фріша випадковість, якою можна знехтувати, він мітить далі - у світового обивателя. Це оголення сутності через винесення випадкових обставин за дужки сходить ще до експресіоністів, які опирались на феноменологічну редукцію Гуссерля. У "моделях" Фріша, справді, чимало спільного з експресіоністами. Але, на відміну від них, він ніколи не будує свої моделі дедуктивно, його думка рухається не від ідеї до факту, а у зворотному напрямку. Експресіонізм метафізичний, його конструкції - згустки змісту, екстракти ідеосутностей - будуються поза світом і нерідко всупереч йому. М. Фріш витягує ті ж вижимки й екстракти з діалектики самого життя, його театр гносеологічний, пізнання життєвих протиріч - його найперше завдання й мета.

   До того ж у практиці М. Фріша-драматурга пульсує й інша традиція, що веде до Чехова. Вона менш помітна, але на наявність її вказував сам М. Фріш. Від Чехова він сприйняв ідею підводного плину, підтексту, що дозволяє ощадливо користуватися сценічними засобами

У Фріша також не буває нестріляючих рушниць; їх взаємозчеплення й відштовхування усередині магнітного поля, утвореного напруженим розвитком ідеї, становлять постійний предмет його художніх зусиль. Елементи чеховського психологізму він зумів прищепити твердим і, здавалося б, поза-життєвим схемам експресіоністів. Хитрість моделей Фріша в їхній подвійній оптиці: це й "гола людина на голій планеті" і цілком одягнений і взутий у психологічні детермінанти ім'ярек. Модель Фріша зв'язує в тугий вузол лінії комізму й камерності.

   Все це показала вже п'єса-романс "Санта Крус". Як і належиться романсу, вона створює настрій, вдаючись до цілком банальних ситуацій, не нехтуючи ні гітарною романтикою, ні наївною красивістю. Бравий пірат, який розбиває вщент келихи, його нещасна любов на тлі дешевої екзотики - все це варіант сентиментального "шлягеру", зразок ходульного смаку. Але в цій показовій лубочності є й момент казковості, "за морями, за долами", "у тридев'яте царство". У всякому разі, є й очевидна апеляція до типового, розповсюдженого прикладу, обігравання кліше, що дуже важливо для Фріша.

   Магнітне поле в цій п'єсі будується напругою двох протиборчих способів життя, двох стихій. Споконвічна ситуація - жінка між двох чоловіків - тут значно ширша за елементарний розбрат. Вибір наданий всім трьом головним персонажам п'єси. Душу кожного роздирає "або - або", перед кожним дві сфери можливостей, дві життєві ролі. Протистояння двох життєвих форм характеризують символи: на одному боці розміщаються Гаваї, Санта Крус, море, на іншій - замок, шлюб, дитина. Світові гострих небезпек протистоїть світ нудьги, пригод Пелегріна - порядок барона. Це несумісні протилежності, які прагнуть перейти одне в друге, змінити вибір, перемінити роль - і не можуть перебороти від початку власне тяжіння. Диспозиція дії дана в пролозі.

1 2 3 4 5 6