Мала проза Івана Франка

План

1. Багатство тематики та проблематики малої прози І. Франка

2. Риторика та іронія у малій прозі Івана Франка

Список використаної літератури

 

 


1. Багатство тематики та проблематики малої прози І. Франка  

   Іван Якович Франко є, беззаперечно, найпомітнішою та найдіяльнішою постаттю української культури на зламі XIX- XX ст. Поет, публіцист, літературознавець, критик, людина енциклопедичних знань, відомий політичний і громадський діяч. . . Важко назвати ті сфери літературного і суспільного життя, які він оминув своєю увагою. Значну частину своєї творчості присвятив І. Я. Франко проблемі розвитку робітничого руху. Широко відомі читачам малі прозові твори так званого "бориславського циклу": "Ріпник", "Полуйка", "На роботі", "Навернений грішник". Франко реалістично, навіть натуралістично зображував жахливу долю ріпників. Гірка нужда та бідність зганяли тисячі галицьких селян з дідівських місць до Борислава, де на них чекала ще страшніша доля. Так, Іван, головний герой оповідання "Ріпник", втратив будь-які ознаки своєї людності. Важка робота і викликані нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звірину, зомбі, робочого вола без пам'яті, почуттів, думки

Іван зрікається Фрузі, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого від смерті. Його не турбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпника, отруєна в шинку чи в шахті, вже давно сконала і похована у бориславській багнюці, на згадку про неї лишилася лише подоба людини, що рухається, їсть, спить і працює. Але спогади про колишні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживили людину, стали тією ниткою Аріадни, яка вивела Івана з лабіринту забуття. Молодий парубок постановив собі почати нове життя, не марнувати грошей і відкупити у жида запродану батьківщину. Проте, одурений підступним жидом-касієром, Іван знаходить свою смерть в шахті. Автор не випадково так трагічно і жорстоко вбиває мрію про щасливе повернення з бориславського пекла. Образ Івана уособлює трагедію цілого покоління простих галичан, одурених і замордованих багатіями та урядовцями. Ця несправедливість найбільше хвилювала Франка, і в більшій чи в меншій мірі вона присутня у багатьох його творах.  

   На його думку, допомогти розв'язати це питання може українська інтелігенція, і перед нею стоїть величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя. Але в оповіданні "Із записок недужого" Франко бере під сумнів здатність освіченого панства до реальних дій. Його безіменний герой прагне перетворити українське село, обширною повістю з життя викрити "бездну нужди і пониження тих людей". Але цей "бідний літерат", який в боротьбі "хоче виказати свою силу", не здатен навіть сам себе утримати, знайти засоби для власного існування. Він потрапляє у лікарню і там божеволіє від звістки про смерть коханої, бо насправді не має сили духу, внутрішньої опори. Свій вирок таким недієспроможним особам Франко виносить вустами панни Олі: "Ми навіть самі не спасемо себе, бо ми привикли до чужоїдного життя, привикли полягати на чужій праці, а коли праця побілить, то нас не стане". Зовсім інші проблеми ставить автор перед читачем у оповіданні "Сойчине крило". Зазнавши колись важкої втрати, головний герой занурився у егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відгородившись від усього світу. Але палкий, пристрасний лист колишньої коханої, пекуча сповідь її дійсного, многостраждального

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні