Мала проза Івана Франка
Твір "Без праці", хоча і містить багато ознак казки, проте є скоріше соціально-філософським дослідженням. Найманий робітник Іван працював незгірше за інших, але його прозвали Лінюхом через песимізм та глухе ремствування на долю. Згодом казковий дід подарував йому чарівний перстень, що виконував усі бажання господаря. Але перстень не приніс очікуваного щастя, тому Іван зрікся його і забажав повернутися до робочого життя. Після його переродження ми не сумніваємося, що односельчани підберуть йому нове ім'я.
Мандруючи разом з героєм у казковому просторі оповідання, читач постійно замислюється над тим, що оточує Івана. Скрізь подаються невеличкі сценки "простого хлопського життя". Але провідною тут є тема, винесена автором у заголовок, - проблема людської праці, ставлення людини до неї. Франко спробував знайти філософське розв'язання цієї проблеми
Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку української літератури, як Франко. Його кипуча натура та надпрацездатність залишили читачам у спадок близько сотні творів малої епічної форми. Своїми незвичайно розмаїтими за тематикою та жанрами прозовими творами письменник збагачував скарбницю української літератури, щоб вона засяяла власним світлом у сім'ї інших літератур, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури.
2. Риторика та іронія у малій прозі Івана Франка
Іронія Франка — це завжди іронізування з приводу чогось, і в даному короткому дослідженні ставимо собі за мету (а) найперше з'ясувати напрям і момент іронізування автора та (б), що цікавіше, вияснити специфіку функціональної трансформації його іронії.
Одразу ж зазначимо, що не будемо надто розширювати значення поняття риторики, як це робить вже згаданий Поль де Ман, зазначаючи, що "навіть якщо ми звільнимося від всіх неправомірних запитань стосовно замислу І справедливо відведемо оповідачеві статус простого граматичного займенника, без якого не розпочався б виклад, функція цього суб'єкта буде все ж не лише граматичною, а й риторичною, оскільки він, так би мовити, стає голосом граматичної синтагми". Риторику тут розуміємо не як герменевтичне "дослідження тропів та фігур", а як вихід поза межі тексту і намагання апелювати до зовніїпньої стосовно нього, суто об'єктної психологічної, соціологічної, філософської чи іншої проблематики, що й відрізняє риторику від поняття поетики, яким знаходимо його у Цветана Тодорова.
Риторика Франка є доволі цілісною. Зокрема, його мала проза (можливо, ще більше, ніж його поетичні твори чи романи) — це послідовна ілюстрація лібераціоністських, якщо не радикально соціалістичних поглядів автора. В одних випадках — це тренос з приводу змізернілого економічного та й духовного стану людності в тогочасній Галичині, з іншого — майже публіцистичний виступ проти сил, яких Франко вважав за призвідців ситуації.
Відповідно, іронія