Мала проза Івана Франка

життя стрясли пута з відлюдницької душі, розбудили справжню людину, готову відчути муки і радощі, боротьбу і розчарування - все те, що містить в собі смак існування. Саме внутрішнє переродження, психологічну трансформацію персонажа майстерно зображує Франко. Цим він стверджує, що Людина зможе залишитися гідною свого імені і не ховатись у сіру буденність. Адже для того, щоб вести негідне слимакове життя, краще було б народитися слимаком, а не чоловіком.  

   Твір "Без праці", хоча і містить багато ознак казки, проте є скоріше соціально-філософським дослідженням. Найманий робітник Іван працював незгірше за інших, але його прозвали Лінюхом через песимізм та глухе ремствування на долю. Згодом казковий дід подарував йому чарівний перстень, що виконував усі бажання господаря. Але перстень не приніс очікуваного щастя, тому Іван зрікся його і забажав повернутися до робочого життя. Після його переродження ми не сумніваємося, що односельчани підберуть йому нове ім'я.  

   Мандруючи разом з героєм у казковому просторі оповідання, читач постійно замислюється над тим, що оточує Івана. Скрізь подаються невеличкі сценки "простого хлопського життя". Але провідною тут є тема, винесена автором у заголовок, - проблема людської праці, ставлення людини до неї. Франко спробував знайти філософське розв'язання цієї проблеми

По-перше, автор довів, що людина зовсім не може жити без праці. Якщо позбавити трудящого чоловіка будь-якого заняття, то він змарнується і переведеться нінащо, втратить сенс існування. По-друге, Франко стверджує, що будь-яка праця стане справжнісіньким лихом, якщо людина сама буде ставитись до неї негативно.  

   Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку української літератури, як Франко. Його кипуча натура та надпрацездатність залишили читачам у спадок близько сотні творів малої епічної форми. Своїми незвичайно розмаїтими за тематикою та жанрами прозовими творами письменник збагачував скарбницю української літератури, щоб вона засяяла власним світлом у сім'ї інших літератур, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури.  

 

2. Риторика та іронія у малій прозі Івана Франка 

Іронія Франка — це завжди іронізуван­ня з приводу чогось, і в даному короткому дослі­дженні ставимо собі за мету (а) найперше з'ясува­ти напрям і момент іронізування автора та (б), що цікавіше, вияснити специфіку функціональної транс­формації його іронії.

Одразу ж зазначимо, що не будемо надто роз­ширювати значення поняття риторики, як це ро­бить вже згаданий Поль де Ман, зазначаючи, що "навіть якщо ми звільнимося від всіх неправомірних запитань стосовно замислу І справедливо від­ведемо оповідачеві статус простого граматичного займенника, без якого не розпочався б виклад, функція цього суб'єкта буде все ж не лише грама­тичною, а й риторичною, оскільки він, так би мовити, стає голосом граматичної синтагми". Ритори­ку тут розуміємо не як герменевтичне "дослідження тропів та фігур", а як вихід поза межі тексту і намагання апелювати до зовніїпньої стосовно нього, суто об'єктної психологічної, соціологічної, філософської чи іншої проблематики, що й відріз­няє риторику від поняття поетики, яким знаходи­мо його у Цветана Тодорова.

Риторика Франка є доволі цілісною. Зокрема, його мала проза (можливо, ще більше, ніж його по­етичні твори чи романи) — це послідовна ілюстра­ція лібераціоністських, якщо не радикально соціа­лістичних поглядів автора. В одних випадках — це тренос з приводу змізернілого економічного та й духовного стану людності в тогочасній Галичині, з іншого — майже публіцистичний виступ проти сил, яких Франко вважав за призвідців ситуації.

Відповідно, іронія

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні