Марія Василівна Матіос

ікра, телевізори та «темно-сині джинси із нашитою латочкою “Boss"» миролюбно співіснують на площині одного тексту, в одній реальності із гадюками- служницями, кіньми, що насправді перетворені дияволи, та іншими істотами, що ними завжди були переповнені українські ліси та свідомість людей. [1, с. 427]

Однією з особливостей постмодерної прози взагалі та прози М. Матіос зокрема слід вважати інтертекстуальність. За Р. Бартом, «інтертекст - це уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом тощо - всі вони ввібрані текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту й навколо нього існує мова». Мова є носієм культурного коду, що втілюється у мовленні людини, перетворену в текст або іншу знакову систему. Мова з одного боку, дає визначення будь-якому факту, утворюючи безмежний світ для ужитку та використання цього явища, тобто позначає його, а з іншого створює лише обмежені засоби для позначення цього явища/факту, тобто встановлює невидимі бар´єри для пізнання суті цих речей. Ці барви написаного життя утворюються засобами інтертекстуальної конструкції, що привертають увагу читача від початку та до кінця твору, знову і знову змушуючи повертатися до нього. Інтертекстуальність М. Матіос -це безмежний простір архаїчних, міфологічних, традиційних, модерних та постмодерних дискурсів та ідіом, що утворюють логічно стійку та виразно яскраву палітру життя людини ніби давніх часів, але таку близьку для депресивно буденного життя пересічного громадянина.

У творах М. Матіос, у зображуваних нею характерах та персонажах ми можемо зазначити таку рису, як культ незалежної особистості, що також є важливою ознакою постмодернізму. У творах письменниці цікаво поєднуються такі риси характерів персонажів, як покірливість та вміння відстоювати свою думку, хоробрість і боязкість, доброта і безмежна лють. Людина не є справжньою, цілісною, доки не має почуття гідності, не починає відповідати за свої вчинки: «В її голосі одночасно було стільки зневаги й зверхності, відчаю й неприхованого торжества, а у небачено розквітлому тілі

- справжньої жіночої сили, що Варварчукові зробилося млісно». Людина може не мати якихось особливих здібностей, може не бути повноправним та поважним членом суспільства, але просто зобов´язана мати так званий «внутрішній стрижень», бути спроможною довести в першу чергу собі, що здатна захистити себе та свої переконання, відстояти власну незалежність, незалежність своєї думки та дії, самостійність у рухах та прагненнях

[1, с. 428]

Як бачимо, письменниця повсякчасно прагне поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій. Дуже часто М. Матіос навмисно зіштовхує обличчям до обличчя представників абсолютно протилежних, навіть ворожих, національностей та ідеологій. Авторка спеціально схрещує їхні долі, лишаючи слід у серці кожного з них. Прикладом може бути Северина Северин, що з дитинства відчувала на собі ворожість односельчан, адже була результатом зґвалтування української дівчини російським військовим. «. вона від народження нечиста. У гріху зачата. У гріху народжена. Та ще до всього - москалиця». Також можна пригадати понівечену долю Грицька Кейвана, який, повернувшись з війни, дізнався про зґвалтування своєї дружини військовим черкесом. Не маючи змоги помститися, його приборкана лють скоро стає причиною ще однієї смерті: «Не Дмитрика між дошками гамселили дужі Грицькові ноги. Не Дмитрика. Черкеса умертвляв Кейван, гопасуючи підошвами по хлопцевих нирках. Умертвляв черкеса і двох

1 2 3 4 5 6 7