Марко Лукич Кропивницький

людських начал, безпосередньо залежних від масштабів матеріальнихінтересів.

Несмішні комедії Кропивницького належать до типологічногоряду творів, які у свій час дали підстави О. Скабичевському визначити своєрідністьросійської комедії, насамперед — Островського. На відміну від європейської комедіїзвичаїв, зокрема Мольєра, зауважував критик, в російській комедії персонажі, що єносіями протилежних моральних норм, ведуть бесіду, не помічаючи, що вони говорятьзовсім різними мовами, про різні предмети, не розуміючи один одного. Це стосуєтьсяяк основного конфлікту творів Кропивницького, так і побічних. Людьми різних світіввиявляються просвітителька Надежда і покруч Микола, а також ті селяни, які всерйозвважають її відьмою («Супротивні течії»), пани відживаючі й прийдешні — Смородинаі Шклянка («На руїнах»), навіть члени однієї сім'ї («Чмир», «Мамаша», «Дійшов дорозуму» й ін. ).

У зображенні сімейних конфліктів, через які як їхсправжня першопричина виразно просвічують актуальні соціальні проблеми,Кропивницький найближче підходить до новітньої драми, хоч і у виборі матеріалу, ів засобах розгортання конфлікту, тобто в зовнішньому вияві внутрішньої думкитвору, він лишається вірним традиції. Ці особливості творчості письменника вводятьїї в контекст європейської драматургії, де саме в 70—90-ті рр. на перший планвисуваються соціальні та моральні проблеми: викривальне реалістичне зображеннядійсності у творах Г. Ібсена, Р. Бракко з особливим загостренням проблеми становищажінки в сім'ї та суспільстві.

Не випадково, отже, що до найгостріших,найдосконаліших, при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належатьдрами «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся». Франко вважав найкращими йоготворами «Дві сім'ї», де «без театральної інтриги розвивається акція драми дужеприродно і з поетичною правдою, основаною на різнорідності характерів» (41, 398),та «Зайдиголова» — «талановито написану студію з народного життя, де театральнуінтригу заступає дійсний конфлікт різнорідних характерів. . . і де акція без штучноїпідмоги розвивається натурально від початку до кінця, творячи при тім рядтеатрально ефектових сцен» (41, 397). Відзначеної критиком гармонії природності йсценічності драматург досягав щоразу заново, наполегливо відстоюючи принципправдивості, закликаючи зберігати при тому почуття міри, за яке йому часомдоводилось вести боротьбу не тільки з посередніми акторами, а й з видатними.

Драми Кропивницького «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся»,«Зайдиголова», «Доки сонце зійде.

. », «Замулені джерела», «Перед волею»,«Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінкирізних суспільних станів — від часів кріпаччини до початку столыття. Безправністьїї становища, підсилювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматургмайстерно показав у різних суспільних прошарках. Беззахисними жертвами цихантигуманних умов, нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить долягероїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зійде. . . ») й Олена («Глитай,або ж Павук»), заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї»), дочки поміщиків — емоційна,поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела»). Активну боротьбу ведуть і зрештою перемагають Олеся («Олеся»), Домаха(«Зайдиголова»), Катря («Розгардіяш»).

Драматург роздумує над трагедієюжінки й у тих творах, де вона виступає як другорядний персонаж,— незалежно віджанру. Слова «отут ще живе місце» говорять своїм чоловікам, які катують їх, іпозасценічна героїня водевілю «Дійшов до розуму», і Зінька у трагедії «Дві сім'ї». У веселій «комедії з співами» «Джигун» спокійно, майже з усмішкою, як про щосьцілком буденне, розповідає чоловік, як він бив свою жінку: «. . . так оддубасив, щобільш тижня вилежала; аж втомився, б'ючи!. . » І про інших мова йде: «Недзя, брат,їх не бить — такий закон!. . Закон недзя не сповнять. . . »

Інтенсивнаартистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльністьКропивницького, розгалуженість театральних маршрутів —

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи