Материнські плати

style="text-align: На даний час більшість сучасних материнських плат комплектуються мікросхемами Flash BIOS, код в яких може перезаписуватись за допомогою спеціальної програми. Такий підхід полегшує модернізацію BIOS при появі нових компонентів, яким потрібно забезпечити підтримку (наприклад, новіших типів мікросхем оперативної пам’яті). Перезапис BIOS – вкрай відповідальна і досить непроста задача. Братись за неї слід тільки в самому крайньому випадку, коли проблема не вирішується ніякими іншими способами.

Сучасні типи BIOS, які підтримують технологію Plug-and-Play, називають PnP BIOS, при цьому підтримка такої архітектури забезпечується тільки мікросхемами Flash ROM. Взагалі повна підтримка технології Plug-and-Play зі сторони Windows 9x можлива у випадку застосування PnP BIOS. Звичайно ця обставина служить вагомою основою для прийняття рішення про перезапис BIOS. В нових версіях BIOS часто виправляються дрібні помилки і недоробки. Нові версії звичайно вміщують і нові можливості (загрузка з CD-ROM, вибір порядку загрузки з різних пристроїв та інше).  

2. Різновиди материнських плат 

Материнські плати випускаються в декількох варіантах. Вони відрізняються розмірами, що, у свою чергу, визначає тип корпуса, у якому їх можна встановити. Існують такі основні різновиди системних плат: об'єднавча плата, повно розмірна плата AT, Baby-AT, LPX, АТХ, NLX.

Об'єднавчі плати. Материнські (системні) плати встановлені не у всіх комп'ютерах. У деяких системах ті компоненти, які звичайно перебувають на системній платі, установлюються у вже вставлену плату розширення. У таких комп'ютерах головна плата зі слотами називається об'єднавчою платою. А комп'ютери, що використовують таку конструкцію, називаються комп'ютерами з об'єднавчою платою.

Системи з об'єднавчими платами бувають двох основних типів: пасивні й активні

Пасивні об'єднавчі плати взагалі не містять ніякої електроніки, крім рознімань шини й декількох буферів і драйверних схем. Всі інші схеми звичайних системних плат розміщені на платах розширення. Є пасивні системи, у яких вся системна електроніка перебуває на єдиній платі розширення. Практично ця плата є дійсною системною, але вона повинна бути вставлена в слот на пасивній об'єднавчій платі. Така конструкція була розроблена для того, щоб модернізувати систему й замінювати в ній будь-які плати було як можна простіше. Але через високу вартість системних плат такого типу, подібні конструкції дуже рідко зустрічаються в персональних комп'ютерах. А от у промислових системах пасивні об'єднавчі плати дуже популярні. І ще їх можна зустріти в деяких потужних серверах.

Активні об'єднавчі плати містять схеми керування шиною й безліч інших компонентів. На більшості таких плат утримується вся електроніка звичайної системної плати, немає тільки процесорного комплексу. Процесорним комплексом називають ту частину схеми плати, що включає сам процесор і безпосередньо пов'язані з ним компоненти, такі як тактовий генератор, кеш і т. д. Більшість сучасних комп’ютерів із об'єднавчою платою використовують саме активну плату з окремим процесорним комплексом. Фірми Compaq й IBM використовують таку конструкцію у своїх найпотужніших системах серверного класу. На жаль, інтерфейс процесорних комплексів дотепер не стандартизований.

Обидві конструкції, і та, яка використовує системну плату, і об'єднавчу, мають свої переваги й недоліки. Наприкінці 70-х у більшості ПК відомих виробників використовувалися об'єднавчі плати. Пізніше Apple й IBM перейшли до системних плат, оскільки при їхньому масовому виробництві така конструкція виявилася дешевше.

1 2 3 4 5 6 7 8